Думаю, що їй особисто — ні. А Україні — потрібна. Звісно, ми пам’ятаємо її відмову на спробу Кучми дати якогось ордена: «Політичної біжутерії не ношу!». Та й у віці 91 року, який сьогодні відзначають шанувальники першої поетеси України, хто зна чи воно їй треба, те преміювання.
Тим паче, що Нобелівська премія насправді не є аж ніяк еталонною — хто навіть з літературознавців може похвалитися читанням Герти Мюллер, Еліса Манро, Петера Ґандке чи Луїзи Ґлік? А це все лауреати Нобелівки недавніх, уже 2000-х років. І не кажіть про іноземне віддалення авторів — у сьогочасному, наскрізь проштиреному інетом світі, все перекладається і читається…
Ба, більше — зчасту Нобелівська премія присуджується з політичних мотивів, а не художніх — прикладами, можуть бути Алєксандр Солженіцин та Йося Бродський, а недавно — Світлана Алексієвич.
Проте Нобелівська премія потрібна Україні саме для політичного престижу. Нагадаю, що на Нобелівку висували Івана Франка, Івана Драча, Василя Стуса. Зараз, в переддень дня народження Ліни Костенко, знову заговорили про Нобелівку. Оно, навіть якісь «слуги непонятноякого народу» забалакали на цю тему. І, як завжди, неграмотно, бо висувати кандидатури можуть лишень «члени Шведської академії, інших академій, інститутів і спільнот з аналогічними завданнями й цілями; професори історії літератури та мовознавства університетів; лауреат(к)и Нобелівських премій в галузі літератури; голови авторських спілок, що представляють літературну творчість у відповідних країнах». (Цитата з Вікіпедії — хоч би її читали депутати!).
Але ж постає питання: а чи висував Михайло Сидоржевський, голова цілої НСПУ, кандидатуру Ліни Костенко? (Та і як він може висувати, якщо він, оно, в 91 її рік вітає з… ювілеєм? Минулорічне вітання продублював чи що?). Чи робив це хоч хтось із численних українських професорів літератури, чи вони, як Михайло Наєнко, досі моляться на какадушний піджак Євгєнія Євтушенка і на всю російську літературу?
У віршованому романі Ліни Костенко її герой — гетьман Богдан Хмельницький каже: «ЯК Я ВТОМИВСЯ БУТИ ВСЕ НА ЛЮДЯХ! Важке це діло — влада, булава. То вони люблять, то вони не люблять. Та всяк тебе ще й брудом облива»…
Василь Чепурний
P.S.
… Помиляєшся, Василечку, стосовно того, чи потрібна їй самій Нобілевська премія. Дуже помиляєшся! Там така «потреба», що тобі й не снилося…
Валентина Мастєрова
… Та вона — балувана щербицька баришня!
Роман Кухарук
… В тому числі і при Щербицькому більш як на півтора десятиліття була викинута з літератури. Поширювалися твори лише в самвидаві. І спробував би пан Кухарук це поширювати. Стаття Кримінального кодексу – «Антирадянська пропаганда і агітація»…
Петро Антоненко
… Ох, Петре Яковичу. Я й не думала, що Ви такий довірливий…
Валентина Мастєрова
… Я до неї ставлюся двояко. З одного боку — це справді поезія. На відміну від сучукрліту. Це — не Іздрики, Ірванці, Жадани й Андруховичі з Винничуками… Є дуже сильні й гарні вірші. Аполлонічні. Без тілесного низу й різної гидоти. З іншого боку — багато віршів є суто професійних. Коли людину навчають у літінституті як правильно римувати. Вона дуже зашліфована. А її роман — це відвертий жах.
Роман Кухарук
Свого часу Ліну Костенко вже висували на Нобелівську премію. А причиною відмови було наступне: вітсутність можливості проведення мовно-поетичної експертизи її творів. Таке ось ставлення маємо до української мови у світі! Щодо нагороди, вона була представлена до звання Герой України. Відмовилася. Многая літа Ліні Костенко!
Юрій Стасовський
Угу, угу… Нобелівський комітет поряд з творчістю вивчає біографію і світ номінанта, зазирає у ті куточки, куди нам зась. Тому Ліні Василівні Нобелівська премія хіба насниться.
Валентина Мастєрова
ЛІНА КОСТЕНКО ПРО НАС, УКРАЇНЦІВ
«Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів…»
(Записки українського самашедшего)
* * *
«Як я втомився бути все на людях!
Важке це діло — влада, булава.
То вони люблять, то вони не люблять.
Та всяк тебе ще й брудом облива.
Умри за них, і то їм буде мало.
Усе віддай — обізвуть хитруном.
Видать, це наше неподільне право —
своїх гетьманів обкидать багном.»*
(Берестечко)
*Ющенко, який через президентство втратив все здоров’я та потім отримав нерозуміння від «наріду», якому не потрібні були ні Батурин, ні Чигирин, ні Мистецький Арсенал, ні Музей Героїв Крут. Так як і визнання голодомору 1933-1934 років геноцидом українського народу. «Нарід» потім проголосував за «суку» – завербованого ще КГБ СССР карного злочинця, та за «вону» – аферистку-популістку, завербовану ФСБ РФ ще за часів другого президента;
Порошенко, який за час президентства з мільярдера став мільйонером – закупівля за власні кошти терміново необхідного озброєння для української армії та втрачений бізнес в Росії та Середній Азії. Взамін отримав високий всесвітній авторитет та ненависть або заздрість від 73,22% «мудрого наріду», що голосував на виборах.
(Бо проросійські телеканали за наказом крємля переконали «нарід», що Порох жид, убив брата за спадщину та за час президентства став багатшим у 83 (!) рази,деякі інші ЗМІ це продублювали – і спрацювало!)
Як сказав один відомий громадсько-політичний діяч:
“Що ж ми за народ такий?”
Анатолій Пінчук