Читаю «Дванадцять обручів» Андруховича. Ловко. Письмо, що не терпить спину, — втягує теплим виром. Але. В його ведзігорному тексті, як би автор не пирожився, матюччя таке ж «приший-пристьобаїсте», неорганічне, як у жіночих вустах. Нестримне бажання позначити цим «наймодерновішість за всіх модернових» трохи нагадує підліткову жагу дорослості, гамовану показним «йобканням» і курінням крадених у батька цигарок.
Підтримую відзначення Різдва 25 грудня, оскільки його так відзначають усі християни світу: і римо-католики, і протестанти, і православна Греція, і Візантійська церква, і усі решта… Оце і увесь резон. Бо насправді Ісус Христос народився і не 25 грудня, і не 7 січня, а взагалі, як стверджують вчені, влітку, 5 червня. Мене цікавить інше: дитинство, отрочество, юність Ісуса Христоса. Якщо він народився у Вифлеємі, старе місто Єрусалиму, то в яку школу він ходив? На той час у Вифлеємі було одне віросповідання — Юдаїзм і різні секти. Отже, Ісус Христос вчився, якщо вчився, то у синагозі і там вивчив іврит та Старий заповіт, П’ятикнижжя, Тору, Талмуд і мусив виховуватися в юдеському дусі і у юдейському середовищі. Ну, логічно ж?
… Я народився в Ніжині, на Чернігівщині, коли місто, регіон і вся Україна були в складі СССР. Вчився в російській школі, але звільнений від української мови не був за бажанням батьків. У бібліотеці я був улюбленим читачем і одним із тих, хто не відмовлявся «брать книги на укрАинском». Тому «Три мушкетери», «Острів скарбів» і «Діти капітана Гранта» були доступніші на абонементі, ніж російськомовні аналоги в читальному залі. Відтак у нас святкували Різдво, навіть ходили колядувати. Це були більше ритуали, данина, але не аж такі традиції, які були, скажімо, в підрадянській Галичині.
Куди мені, білому, податися?
– у храм невідомої радості.
з ким мені, вбогому, запізнатися?
– з повелителем ласки (назирці).
чого мені в нього прохати?
– повного місяця в хату.
які із облич цілувати?
– від першого по дев’яте.
