… Я народився в Ніжині, на Чернігівщині, коли місто, регіон і вся Україна були в складі СССР. Вчився в російській школі, але звільнений від української мови не був за бажанням батьків. У бібліотеці я був улюбленим читачем і одним із тих, хто не відмовлявся «брать книги на укрАинском». Тому «Три мушкетери», «Острів скарбів» і «Діти капітана Гранта» були доступніші на абонементі, ніж російськомовні аналоги в читальному залі. Відтак у нас святкували Різдво, навіть ходили колядувати. Це були більше ритуали, данина, але не аж такі традиції, які були, скажімо, в підрадянській Галичині.
Тож деякі слова, мовні звороти і побажання в мене від народження інші. Наприклад, слово «дупа» в Ніжині не вживали ніколи. Так само, як не говорили і не говорять «ся напив, ся народив, ся втомив» тощо. Ну, і тверде «и» замість «і» в певних словах — теж мовна ідентичність мого регіону.
Це не наслідки русифікації. Наслідки русифікації та радянізації — в Партії регіонів, Слузі народу, ОПЗЖ (а їх же жопами називають, не дупами). Це просто така мовна ідентичність.
Нема правильної або неправильної української. До речі, «слАвити», а не «славІти», здається, унормовано. Та навіть якщо не так — я не філолог з дипломом і званнями. Я носій та популяризатор української мови. Якою б кому вона не здавалася. Тому як для ніжинця для мене не «Христос ся Рождає», а «Христос Рождається». І не «СлавІмо Його», а «СлАвимо Його». Суть свята не міняється. Головне — аби відтепер робити це 24-25 грудня. Хоча хто святкує 6-7 січня — не гріх, не є гріх, гріх не є. Важливіше — щоб не в русском контекстє і без русского мира.
Андрій Кокотюха
