Ці очі тепер все моє життя дивитимуться мені в душу. Я не встигла… За тиждень ми мали запустити книгу в друк. Еміль бачив цю обкладинку. Прислав мені передмову, де він з усіма прощається. А ще пише про мене. А я його лагідно, але сварила. Сказала, що не треба такої передмови. Читач ще тільки бере книжку в руки, а вже «Я вмираю, прощайте».
Поганий мир кращий, аніж хороша війна. Ця розмита і непевна колись максима набагато ясніше сприймається зараз, після року повномасштабної війни. Тепер ми чітко розуміємо ЩО ТАКЕ війна і чому варто докладати максимуму зусиль, аби її уникнути. З цієї точки зору я не розділяю тезу «У нас війна з 2014-го року!», бо це був, радше, дуже поганий мир, аніж справжня війна. Принаймні, якщо порівнювати із тим, що маємо зараз. А завжди може бути ще гірше.
Навчилася у Бориса Джонсона новій для мене ідіомі – «sucking and blowing at once». Нічого еротичного. Просто Джонсон у своїй колонці для The Washington Post звертається до колективного Заходу і пише про те, що саме вони й вигодували російського монстра, адже з одного боку багато років нібито говорили про те, що двері НАТО для України відкриті, а з іншого – подавали чіткі сигнали Москві, що Україна ніколи не вступить до Альянсу.
… Супермаркет, два поверхи. За київським часом — 19.10. Біля каси на першому поверсі — мужчина. Він уже набрав у кулінарії два салатики, картоплю і на другому поверсі, де алкоголь, прихопив чекушку водки. Далі діалог…
Однією з моїх найзаповітніших дитячих мрій було – здійснити навколосвітню подорож. Мені хотілося, щоб це було як у книжках: весело перетнути екватор, проминути мис Доброї Надії, пройти «ревучі сорокові» та побачити береги Вогняної Землі. Коли я подорослішав, ця мрія зникла, розбившись об пояснення реалістів, що це неможливо.
— Але ж я про це мрію, а думки матеріальні, — сперечався я.
— Ти довбаний мрійник! — відповідали мені мої товариші. — Копай далі!
