Спеціально з фотоапаратом не бродив цим містом. Два повних дні заповнено виконанням програми журналістського відрядження, а вона була далекою од весняного чару Чернігова. Нарешті, скинувши з плечей мулького клунка обов’язків, вирішив кілька годин віддати медитації з містом.
Неголений, брезклий стою перед дзеркалом, углядаюся в «Союз нерушимый республік свободных», мапа напроти поорана зморшками. Цікаво, був би я – жінкою, мабуть виглядав би без щетини. Хоч, пригадавши драґ-квіна Кончиту Вурст з Евробачення, цілком підхожу для ріднесеньких Meridian Czernowitz.
Морис Бланшо назвав паризьку революцію 1968 р. утопічною або ж псевдореволюцією. З метою показати, що українська історія розвивається в цьому ж тренді, Чернецький у своїй цінній книжці «Картографуючи посткомуністичні культури» всі українські революції, починаючи від революції 1917 р., що її Тичина назвав “Золотим гомоном”, також трактує як утопічні чи квазі.
Мій прапрадід був слюсарем. Гарним. На початку ХХ сторіччя такі спеціалісти були на вагу золота. Працював на заводі сільгоспмашин в Харкові. Заробив грошей і повернувся в рідне село, хазяйнувати. Була в нього мрія — побудувати млин. Власний. Щоб заробляти собі і родині на хліб та до хліба. І він будував. Власноруч. Вкладав зароблені в місті гроші, що складав копійка до копійки.
