Спеціально з фотоапаратом не бродив цим містом. Два повних дні заповнено виконанням програми журналістського відрядження, а вона була далекою од весняного чару Чернігова. Нарешті, скинувши з плечей мулького клунка обов’язків, вирішив кілька годин віддати медитації з містом.
Де був – не скажу: не хочу розчаровувати фанатів Чернігова куцістю своїх плутаних стежок. І фотоапарат не витягував: у всесвітті Чернігова з цією штукою легко втратити орієнтири, звести себе на «роззявецтво», а таке заяче око — люта образа регулу князівській столиці та полкового міста.
З Черніговом треба спілкуватися, немов із духівником – живими очима і трепетним серцем. Перед його віковою величчю навіть весняна переповнена буйною енергією Десна розливається поштиво, у реверансі, як досвідчена придворна дама перед вінценосною мосцю.
Старість цього міста має осібний аромат. Не притлумлений, прив’ялого трунку, а густий і терпучий пах княжого медвяного пива. І Зачарована Десна цвіту вигостреної домахи ніколи не розчарується в мудрій силі його поважного віку. Є ще порох у порохівниці! І пребуде вічно.
Валерій Ясиновський
