Морис Бланшо назвав паризьку революцію 1968 р. утопічною або ж псевдореволюцією. З метою показати, що українська історія розвивається в цьому ж тренді, Чернецький у своїй цінній книжці «Картографуючи посткомуністичні культури» всі українські революції, починаючи від революції 1917 р., що її Тичина назвав “Золотим гомоном”, також трактує як утопічні чи квазі.
Звичайно, Помаранчева революція вписується у цю картину, Революція на граніті теж, але не революція 1917 р. і не Революція Гідності, бо вони закінчилися страшними війнами, заради ідеалів цих революцій поклали життя тисячі українців.
Я вже мовчу про те, що національні революції відрізняються від революцій із соціальними гаслами чи від сексуальних революцій. Революція 1968 року взагалі була анархічним бунтом. Французи, здається, не усвідомлюють, яка девальвація революційного руху відбулася у них від часів Великої французької революції.
Українські автори не повинні ніколи бути вторинними, тоді наша гуманітаристика матиме свій голос. Хай це будуть контроверсійні думки (звичайно, не заради самої контроверсійності), але їх не слід боятися. Українська мімікрія під світовий стандарт — це шлях в нікуди.
Роксана Харчук
