Гарна пісня? Дивовижна! Тут стільки мелодики, свіжості, пристрасті, шарму… Але за місяць на ЮТУБі її переглянули близько 4 тисяч слухачів… Лише чотири тисячі з-поміж багатомільйонної аудиторії українців!!! А як гадаєте, скільки наших людей уподобали цю пісню? Аж… 70 душ. Багатьом нашим людям досі кращий Лєпс, аніж Злата Огнєвич…
Після вечірки у давньої подруги її чоловік, великий шанувальник читання, раптом каже вже в дверях: «О, стривай, у мене є роман про тебе. Зараз принесу. Але дай слово, що повернеш, не посієш десь в метро. Бо ця книжка мені дорога»… Звісно, заінтригував. Що ж то за книжка про мене? Адже мене справжню не знає ніхто — ні давня подруга, ні її чоловік, ні мій колишній чоловік, ні хтось інший!
Так, іще раз про любов. Хоча, швидше, про нелюбов. Навіть не так: про ненависть влади до української літератури й українських письменників. І йдеться не лише про нинішню, а і всю, що існувала останні десятки років. А про радянські часи то вже зовсім окрема тема. Та й про репресії письменників написано чимало.
Я не літературний критик, і ніяк не занурений у доволі локальний світ українського перекладу. Але я знаю про Євгена Дробʼязка, про геніального Миколу Лукаша, про Степана Масляка і його «Швейка». Я памʼятаю про Франка, Зерова, Пантелеймона Куліша і його Шекспіра. Я купляю все, що видається з перекладом Ярослави Стріхи, я захоплююся Шабловським і Конрадом Андрія Бондаря, перекладами Юрка Прохаська і роботою Остапа Українця з перекладом книг Щепана Твардоха.
Якось так складається, що останнім часом пишу про негатив, що погано. Бо нам потрібен оптимізм. Однак як можна творити в тилу таку фігню, якою у нас є із цими преміями? Віддати премію Максима Рильського плагіатору Дроздовському, який переклав одну книжечку п’єс Лорки загальним обсягом 64 сторінки — це, звичайно, ганьба ганебна.
Світ захлинається у хвилях цинізму. Кращі з кращих, нобелівські-перенобелівські лавреати в економіці без будь-якої тіні морального сумніву так формулюють ціль існування людства: жерти, споживати, розширювати виробництво, щоб ще більше жерти… От вчора читаю доволі розумні роздуми українського макроекономіста Олексія Куща щодо заміни світового драйвера економіки з Китаю на Індію.
