Так, іще раз про любов. Хоча, швидше, про нелюбов. Навіть не так: про ненависть влади до української літератури й українських письменників. І йдеться не лише про нинішню, а і всю, що існувала останні десятки років. А про радянські часи то вже зовсім окрема тема. Та й про репресії письменників написано чимало.
Не пам’ятаю коли, але з переліку професій в нашій країні за часи Незалежності було вилучено професію письменник. Тобто література є, всупереч всьому тому, що її знищувало, а самих літераторів немає. Але й це ще не все. Той літертор, що офіційно видається, і якого в нашій країні немає, у повній мірі сплачує всі податки. Але стаж йому не нараховується, хоча б частково.
Починаючи з 2015 року, коли Харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля» почало видавати всі мої книги, таких податків заплачено не одну тисячу. І що – професії ж письменника в Україні немає. Написано і видано (не знаю, скільки разів перевидано) лише романів чотири. На кожен із яких потрачено не рік чи два, і не одну безсонну ніч, а власне, все свідоме життя. А в трудовий стаж не враховано й денька.
Колись, нині покійний, Володимир Яворівський, що довгенько головував у НСПУ і не одну каденцію просидів у Верховній раді, як тільки справа доходила до виборів, агітуючи, витягував із рукава свій основний козир – обіцянку домогтися, щоб кожному письменнику, хто видає книги і є членом Спілки, зараховувався стаж. Але обіцянка – цяцянка. А сей чоловік був златоустом, красно говорив, красно обіцяв, скільки й депутатствував. Ну, на тому й усе.
Я не буду писати про стипендії, які призначаються в більшості європейських країн письменникам. Про гонорари, фонди і премії на солідні суми. У нас більшість премій копійчані, чисто символічні, або й зовсім обходяться кольоровим папірцем у вигляді диплома чи грамоти. Єдина солідна – Національна премія ім. Т. Г. Шевченка присуджується один раз на рік, одному письменнику. І то часто за вказівкою влади, по блату, по…. Тільки не по таланту.
Цьогоріч мої книги знову друкуються. І вже знову сплачено податків не одну тисячу. А я рахую те, що залишилося від сплати, відкладаю на оплату світла, на дрова, на ліки, на хліб, а на масло не лишається, навіть, на звичайну олію.
Валентина Мастєрова
