«Мені досі сняться очі вбитого товариша. Я тоді вперше поглянув у мертві очі — білі, запавші, пусті, в яких нема життя. Це дуже страшно, це жахливо…», — відверто про війну та адаптацію після повернення.
«Очі мого побратима…»
Daily Archives: 3 Вересня, 2024
Ординство від стріл до ракет
Золота Орда колись знищила Україну-Русь. Московське князівство васально залежало від Золотої Орди. І ось цей недомірок-недоісторик поїхав за допомогою до тих самих монголо-татар. Змінились часи, змінилась і зброя ураження — замість вогняних стріл, які вони запускали на вкриті соломою дахи осель наших пращурів тепер вони запускають на нас балістичні ракети великої дальності.
Путін і нащадки Чингісхана
Монголія, що завжди на узбіччі світової преси, на кілька днів може стати інформаційною столицею планети. Перед візитом Путіна до Монголії в Кремлі заявили, що не хвилюються через майбутню поїздку. Своєю чергою, МЗС України закликало Монголію заарештувати Путіна, а в Міжнародному кримінальному суді заявили, що монгольська влада має співпрацювати із судом.
Я перестаю любити мистецтво
Мабуть, я просто вийшов на свою фінішну пряму, і мені не потрібні зайві шаманські бубни й дзвіночки. Я знаю, що вони насправді нікому не потрібні. Взагалі. Як хорошому лозоходцю не потрібні палички з лози. Але пояснювати це молодим моїм сучасникам так само безглуздо, як читати першокласникам курс генетики чи функціонального аналізу. Хай доростають.
Музичні невігласи і жлоби
Сучасна українська музика — це, певно, якоюсь мірою прекрасно, але дідько! Я третю годину думаю, як людина може сама собі до крові кусати десну…
Я до крові собі кусала десну,
Щоб знову повернутися до сну…
Най тобі там легко буде, дідику…
Дід ніколи не говорив про смерть. Свою. Любив життя. Любив все живе. І був сповнений життя… Йому часто синилися мерці. Батьки. Сусіди. Знайомі. Кожного усопшого він скрупульозно записував: 2014, до прикладу, далі номер – фамілія, ім’я, по-батькові. Повіщо? Так і не зрозумів.
Подвижництво й щедрість душі Володимира Панченка
Учора Йому мало б виповнитись 70… Проте зозуля накувала іншу долю. Професор Володимир Панченко був із тих людей, кого без сумніву можна назвати рідкісним «еталоном» чемності й чесності. Призначене долею місійне «правдошукацтво і правдомовство» (М. Слабошпицький) без пафосу й позірності він множив щоденно Словом і Чином.
