Поетеса Наталя Дзюбенко-Мейс, я так розумію, подала свій доробок на якийсь літературний конкурс, її творвідхилені, з цього приводу з якогось «Комітету» (завжди в нас якісь КОМІТЕТИ…) надійшла відповідь. Цю відповідь Наталя оприлюднила на своїй сторінці у Фейсбук: «Михайло Назаренко. Я — експерт в номінації «Література» (і «Літературознавство»). К. філол.н., доцент Інституту філології КНУ. Ваш твір не пройшов через те, що він банальний і навіть не вторинний, а третинний. Критерії проходження текстів до другого туру — талант і естетична актуальність… Всі рішення приймалися колегіально, голосуванням Комітету. Ще питання?»
Відповідь, звичайно, хамська. Але те, що в нас хами в літературознавцях — не новина. Не ставлю я також і вічне питання «А судді хто?». Щось закінчив. Захистився, став членом Комітету. Має право хамити… Я про інше.
Певно, щоб хоч якось «відмити» перед читачем оте тавро «вторинності-третинності», прямо під цією відповіддю «комітетчика» Наталя опублікувала добірку (як зауважила, навмання вибраних) своїх поезій. Одну з них, про яку і піде мова, я наведу повністю — вірш того вартий.
ЧОРНИЙ КВАДРАТ
На лляному полотті – чорнило.
Та абстракція всіх задурила –
Не один появився трактат.
Розтягнули на ниточки, клаптики
Одкровення од супрематики –
Збожеволілий чорний квадрат.
І назвали усього мірилом
Отой нуль, що упився чорнилом.
А тепер – ні вперед, ні назад
На всіх тисне у дольному світі,
По кутастій кружляє орбіті
Бог симетрії – вічний квадрат.
Чорний дух небуття і предтеча
Непроглядності та порожнечі,
А чи просто вигадливий жарт…
Нерозкладане світло, чи морок,
Чи від горла квадратного корок –
Здичавілий логічний квадрат.
Ця химерна мистецька дрібничка,
Що у чорну хова рукавичку,
Зле осердя кордонів і грат…
Але де там кінець, де начало?
Ані посмішки, ані печалі
Не таїть в собі вічний квадрат.
Квадратова діра поглинає
Навіть двері до пекла, і раю,
Все повторює, множить стократ.
Під рукою лінійної влади
Прямокутне полічене стадо
Позбиралося знову в квадрат.
Дрібнота і марнота, і велич…
Чорне сонце… Регоче Малевич.
Хрестовини усі нарозхват.
Брехуни, політичні повії…
Квадратовий народ квадратіє,
Обтинаючи крила надії,
Щоб втиснутися в чорний квадрат.
Зізнаюся, я люблю Наталчину поезію ще з її першої збірки, про яку колись, багато десятиліть тому, навіть 
писав розлоге есе. Як на мене, то з того часу вона лише набирала поетичної сили і не залишилася лише ліричною, а стала мудрою, філософічною, і я б навіть сказав — мужньою. Мужність у поезії, літературі, мистецтві загалом, а в мистецтвознавстві й поготів — річ рідкісна, рідша за рідкісні метали. Про кохання (інколи вміючи, інколи невміло) — це всі залюбки. А от щоб так про хрестоматійний «чорний квадрат»!..
Мені здається, що саме Наталчина мужність «зазіхнути на святе» новомодної неоліберальної естетики розгнівила отих усіх назаренків з Комітету. Адже «Квадрат» не просто квадрат. «Квадрат» — символ нового змісту нового мистецтва, отого, що називається «модерн арт», і перед яким стало модно стояти і довго морщити чоло. Потім прицмокувати язиком, оглядатися навсебіч і ніби між іншим видихати: «Що тут скажеш — геніально».
Я це «геніальне» бачив багато разів — бо як же ж не піти у МОМА чи до Ґуґґенгайма в Нью-Йорку, у «модерн арт» у Сіднеї чи де інде?
Складена до купи цегла посеред величезної зали; стоптаний черевик (і навіть не від «Бітлз»…) у вітрині за куленепробивним склом; мереживо кольорових ліній 4х4 метри; аранжований собачий послід… Цмок, цмок, цмок язиком, наче куштує… Німці жартують про таке: «Прибиральниця із шваброю до директора галереї: «Це мистецтво — чи треба прибрати і викинути?».
Якось я пішов до лейпцигського драмтеатру (ходжу все рідше і рідше, хоча театр люблю…). Посередині фойє — театральна служниця з величезною склянкою, наповненою «берушами» — такі ґумові затички для вух, щоб не чути хропіння сусіда. Навіщо вони в театрі — спати гуртом будемо? Ні, поруч напис з поясненням: рівень «музики» під час вистави такий, що вушні перетинки можуть луснути, так що беруші для вашої персональної безпеки. Я людина прискіплива, питаю в служниці: «А не можна музику трохи прикрутити, щоб перетинки не рвалися, і обійтися без беруш?» Вона подивился на мене презирливо, як на невігласа: «Тоді естетика вистави, до якої прагне режисер, буде порушена. Тому — в жодному разі». Я не вгамовуюся: «Але ж якщо я заткну вуха затичками і побережу перетинки, то тоді й естетика зведеться нанівець? Може, коли оте найголовніше, до чого прагне режисер, буде втрачене, то і йти на виставу не варто?»
Відповіді нема. Логіки тут очікувати марно. Треба просто вірити — це геніально.
Для геніальності сьогодні потрібно не так вже й багато: багато оголеного тіла (жіноче вже приїлося, тепер голими по сцені, трясучи чоловічим причандаллям, бігають «мени», нещодавно бачив такого у виставі «Нотатки божевільного» за Гоголем, знав би бідний Микола Васильович…), завжди гарно так показати статевий акт, щоб другий ряд згадав свої знання про те, як роблять дітей, а сперма бризкала на перший. Якщо паруються чоловік з чоловіком або чоловік з козою — це вже пряма заявка на міжнародне визнання. Сильно додає геніальності кров, багато крові. Якщо раніше «для створення комічного ефекту» один герой кидав іншому в обличчя кремовий торт, то сьогодні це вже дешево. Сьогодні треба вилити партнерові на голову цеберку з екскрементами і пустити до зали їхній запах… Без матюка не потрапиш навіть до «лонг ліст». Отак треба — цитую наздогад сучасного українського класика: «Теж мені — моряк торгового флоту, йобаний-смішний, прийшли тут на все готове, прошмандовки, блядь, і Бог сказав їй на хуй, на хуй з пляжа, девочка…».
Якщо ти не влаштовуєш «стендінг овейшн», то ти «другосортний-третьосортний». Я вже давно чекаю на отого шевченкового «Вашінгтона», який би сказав про таке «мистецтво»: «А король же ж голий!»
ринципове міркування: не все нове апріорі краще за старе. Не наводитиму приклади, не називатиму імена. Але порівняйте подумки автопортрет Дюрера і «Чорний квадрат», і ви зрозумієте, про що я. Нове «мистецтво» відрізняється від старого, тим що в його «творах» вихолощується зміст:
Ані посмішки, ані печалі
Не таїть в собі вічний квадрат…
Нас привчають до думки, що якщо ми змісту не знайшли, то це вина не «митця», а реципієнта, слухача, читача, споглядача. Приходить хтось-один, пише «Йокелемене» — і відступає в тінь. До твору збирається десяток назаренків, обмірковують сказане — і пишуть десять памфлетів про геніальність сказаного, пересипаючи свій доробок цитатами з Арістотеля, Ніцше, Канта, Юнґа, Керкеґора і, якщо не побояться, то Бахтіна.
І тут ми підходимо до важливого питання: чому навколо одного «йокелемене» збираються назаренки, а інше, таке саме «йокелемене» – обминають? Може, я відкрию для когось секрет, але більш як за тридцять років до Малевича (його «квадрат» оприлюднений 1915 року) «Чорний квадрат» написав француз Альфонс Алле (Alphonse Allais). Це була не «модерна», а абсолютно реалістична картина, яку автор назвав «Битва негрів в темній печері глибокої ночі» (Combat de nègres dans une cave, pendant la nuit). Саме так битва негрів в темній печері глибокої ночі і виглядає.
Пан Альфонс був людиною з гумором. Ви колись чули про геніального Альфонса Алле? Отож! Але Алле теж не був першим. Перед ним був його друг Поль Більо (французькою – Paul Bilhaud, але оскільки ми «кириличні», то українською / російською його транслітерують як Біло, Бійо і навіть так, наче він англієць, Пол Білхауд, Білход і навіть абсолютно помилково Білхолд. Я порадився із знавцем французької і зупинився на Більо), який написав схожий «квадрат» під назвою «Негри б’ються в тунелі» (Combat de nègres dans un tunnel) за кілька років до Алле і про яку Алле, звичайно ж, знав. Тобто, «квадрат» Алле був плагіатом роботи його друга Більо. Я думаю, двоє французьких жартівників з цього приводу не сварилися, а випили кальвадосу.
Називають і інших людей, які малювали і оприлюднювали їхні «чорні квадрати» задовго до Малевича.
Ну, добре, скажуть мені. Всі малювали квадрати як жарти. А Малевич намалював квадрат як початок нового мистецького напрямку під назвою «супрематизм». У перекладі з латинської «супрематизм» означає «найвищий». Далі я цитую про Малевича: «Творчість художника завжди прагнула саме найвищого свого прояву, Майстер не уявляв себе в ролі чийогось послідовника, він мислив себе яскравим революціонером від мистецтва. Основними характеристиками течії є найпростіші геометричні фігури: квадрати, кола, прямокутники та прямі лінії. Комбінації різних фігур плюс різноманітність кольорів і дозволяють прихильникам супрематизму створювати неймовірно яскраві й такі неоднозначні твори».
Я свідомо не називаю джерело — такі слова про Малевича ви знайдете мільйони разів сотнею мов. Отже, Алле / Більо, малюючи їхні «квадрати», жартували, а Малевич про той самий жарт сказав, що це революція, і він революціонер, і він рве з недолугими попередниками і присвячує себе найвищому мистецтву. Одним словом — супрематизм.
І квадрат став геніальним. У Алле / Більо він таким не був.
Я перекладу вищевикладене нормальною мовою. Одна людина малює дулю, щоб її комусь показати. Інша малює таку самісіньку дулю, але називає це революцією в мистецтві — і з ним як з генієм людство носиться вже сто років.
Ні, знову заперечите ви, Алле намалював один чорний квадрат, а Малевич придумав малювати ще й білий квадрат, а також інші різнокольорові геометричні фігури, аби «створювати неймовірно яскраві й такі неоднозначні твори». А от і не так, відповім я вам. У Алле є ще одна картина — білий квадрат. Називається «Анемічні дівчата йдуть до першого причастя в сніжній завірюсі» (Première communion de jeunes filles chlorotiques par un temps de neige). Оприлюднено 1883 року. В нього є ще й червоний квадрат, який називається «Апоплектичні кардинали збирають помідори біля Червоного моря» (Récolte de tomates sur le bord de la mer Rouge par des cardinaux apoplectiques), оприлюднено 1884 року. У Альфонса Алле є ще синій, жовтий, зелений квадрати… І взагалі в нього є цілий альбом з 26 сторінок монохромного живопису (надрукований 1897 року) – Album primo-avrilesque…
Нагадаю, Малевич, показав свою роботу 1915 року. Після того, як 1913 року повернувся з Франції, де знайомився з паризькими художниками. Після Парижа він написав «Чорний квадрат», «Білий квадрат на білому» і, ясно, «Червоний квадрат». Ні, ні, ні, такого не може бути ніколи, щоб геніальний Казімір Малевич примітивно стирив ідею картини у якогось невідомого нам Алле!
Тим, хто так думає, — їм до Третяковської галереї. «Чорний квадрат» Малевича висить саме там. І саме там 2015 року три експерти відділу наукової експертизи (Катерина Вороніна, Ірина Рустамова та Ірина Вакар) за допомогою сучасних способів і засобів дослідження (рентген, і всяке таке…) виявили, що під чорним квадратом є ще дві картини і напис рукою самого Малевича… Напис довго не могли розшифрувати, почерк у генія був поганий, «и», «п» та «н» майже однакові… Але врешті розшифрували. Малевич написав на картині: «Битва негров в темной пещере».
Ви розумієте, що сталося? Це не три дослідниці знайшли і розшифрували «и», «п» та «н». Це рухнув міф. Це рухнула система координат. Це втрачені десятки мільйонів доларів у тих, хто завішав супрематистами стіни своїх палаців і вілл. Нема супрематизму! Є розпіарений вкрадений у французів жарт! Значення десятків і сотень диссертацій, тисяч статей, есе і книг — ноль! Курси про супрематизм в художніх вузах — бузглуздя! Вибито підвалини з-під неоліберальної естетики беззмістовності! Релігія, якій били поклони тисячі й мільйони жерців та адептів, виявилася брехливою! Бога нема!
Що робити? Куди ж тепер з калом і матом?
Як що? Якщо факти не вкладаються в ідеологію, якщо від тих фактів втрачає свої статки і шматок хліба значний прошарок шанованих людей, то треба міняти факти!
Раніше граф Толстой довгі шматки своїх романів писав французькою, знаючи, що читач зрозуміє. Я процитую мовою оригіналу статтю, в якій ідеться про «негрів» під малевичевим «чорним квадратом», з газети «Известия» за 2015 рік: «Сенсационное исследование» не обрадовало искусствоведов, посчитавших, что открытие не столько сенсационное, сколько вредное». Ви розумієте, що факти «шкідливі»? Уявіть, я мистецтвознавець Назаренко, все життя заробляю на хліб на «Чорному квадраті» і супрематизмі. Розказую студентам і дорослій публіці про геніальність і потаємний зміст, який розкривається не кожному, про революцію в мистецтві… А тут приходять якісь дослідниці з якоїсь Третяковки і кажуть, що мова йде не про революцію, а про плагіат. Та я перший вийду на Красну площу і горлопанитиму про те, що факти шкідливі!
Але це відступ. Я цитую: «Никаких негров под «Черным квадратом» не было и нет. Я в это не верю. (Що це за гра така: вірю – не вірю. «Не вірю», бо релігія! – В.Т. ). Картина уже неоднократно побывала под рентгеновскими лучами, и, конечно же, никто ничего не находил, — заявил «Известиям» внучатый племянник Казимира Малевича, биограф художника Станислав Богданов».
«Никто ничего не находил» не є фактом. Поясню на прикладі. Ви шукаєте у парку загублений вами гаманець. Довго шукаєте і не знаходите. Чи є це фактом того, що гаманця в парку нема? Ні, не є. Можливо, він десь під кущем лежить, а ви просто погано шукали. І от нарешті ви нагинаєтеся під кущ і знаходите гаманець. Це вже факт, який підтверджує, що гаманець вами був загублений під тим кущем. «Раньше никто ничего не находил», бо погано шукали, шукали не там і не те, або знаходили, але хапалися за голови (боже, яка шкідлива знахідка!) і затикали собі язика в одне супрематичне місце. А причина того, що внучатий племінник так розпереживався — на долоні.
«Известия» далі: «Арт-критик Константин Бабулин выразил солидарность с мнением Богданова. По мнению Бабулина, найденная перекличка картины Малевича с работой «Битва негров в темной пещере» (если она действительно имела место быть) (гарний метод — для початку засумніватися у фактах. Як писав справді геніальний одесит Жванецький, «что может говорить хромой об искусстве Герберта фон Караяна? Если ему сразу заявить, что он хромой» – В.Т.) обесценит значимость «Черного квадрата» для мировой живописи».
Аякже!
«Сейчас идет попытка упростить всё. (А чого зразу «упростить»? Раніше не було фактів, тепер вони є. Так що треба вважати, мистецтвознавство зробило крок уперед – В.Т.) И эта попытка упрощения явно не пойдет на пользу «Квадрату». (Але «пойдёт на пользу» правді, що теж немало. – В.Т.). Если мы будем продолжать утверждать, что работа Малевича имела отношение к «Битве негров», это значит, что полотно написано ради шутки, а следовательно, не имеет права претендовать на культурную значимость, — отметил Бабулин».
Так і є.
«Специалисты напомнили, что до Малевича существовало великое множество «Черных квадратов». К самым знаковым можно отнести полотно Роберта Фладда, «Великая тьма», написанное еще в XVII веке; абсолютно черное творение Гюстава Доре «Сумеречная Россия», созданное в XIX веке; а также юмористические и неполиткорректные по нынешним временам (а, ви он про що! — В.Т.) «шедевры» Пола Билхолда «Ночная драка негров в подвале» (помилки на совісті автора статті в «Известиях» – В.Т.) и «Битва негров в пещере темной ночью» Альфонса Алле, написанные в конце XIX века. Однако, по словам Бабулина, «ни одно из этих полотен не произвело такого эффекта, как «Черный квадрат» Малевича, который, без сомнительных юмористических коннотаций считался шедевром уровня «Моны Лизы» Да Винчи».
Саме про це і йдеться: хто підняв плагіат до рівня «Мони Лізи»? «Брехуни, політичні повії…»? «Під рукою лінійної влади / Прямокутне полічене стадо»? Повії й стадо зрозуміло звідки — куплені за мільйони, які ґенеруються з таких от «чорних квадратів» і чорних дір. А от що то за «влада лінійна», якій заманулося підмінити «Мону Лізу» «чорним квадратом» і змусити нас молитися на нього?
Неоліберальна естетика зробила ще один крок: тепер для визнання твору мистецтва «другосортним-третьосортним» чи геніально-конгеніальним грає роль не естетика твору як така, а персона автора. Двоє намалювали однакове яблуко — хоч їж. Але один автор білий, дві руки, дві ноги, гетеросексуальний. А інший — чорний, з важким расистським дитинством, любить осіб своєї статі й хизується з того. Кому даємо Оскара? Читайте, читайте, шановні панове, останні рішення американської кіноакадемії. Це вже вам на сива «чорноквадратна» давнина, це вересень 2020: «Американська кіноакадемія представила список критеріїв, яким мають відповідати картини для отримання «Оскара» у номінації «Найкращий фільм». Серед критеріїв:
– головну чи провідну роль другого плану має грати як мінімум один «кольоровий» актор — азіат, темношкірий, латиноамериканець та ін;
– не менше 30 % виконавців другорядних та менш значущих ролей мають бути жінки, представники якоїсь расової чи етнічної групи, ЛГБТ, люди з обмеженими можливостями;
– основна сюжетна лінія або тема фільму має бути сфокусована на цих групах;
– принаймні дві творчі керівні посади мають обіймати представники меншин».
Мене не цікавить, хто отримає Оскара. Я обливаюся циганським потом, тому що «квадратовий народ» по-комуністичному піднімає на постамент «митця з партквитком» (сьогодні це називається політкоректністю) лише за те, що він партійно-політкоректний.
Що це має спільного з мистецтвом?
Це більше схоже на штучне творення божків для поклоніння, нав’язуванням бидлу, яким нас вважають, кумирів, ідолів, бовванів, аби бидло розбивало перед ними лоби.
Питань чимало. Хто? Для чого? Мета — близько- і довгострокова? Кого обирають на роль бога? Чим завинили перед неолібералістами Да Вінчі і Дюрер? Підтасовки, махінації, трюки не лише у мистецтві. Чи знаєте ви, приміром, що формулу Е = mс2 першим, задовго до Ейнштейна, вивів француз Анрі Пуанкаре? Чому саме Ейнштейн став богом науки? Про все можна говорити, але вже не тут, бо й так розписався…
***
Для цих моїх нотаток треба було б пошукати якийсь журнал. Але моїх українських контактів до журналів уже давно нема, а німецькі журнали вже давно обсіли місцеві назаренки — їм за їхнє холуйство добре платять, там вже давно правду (чи мистецтво) не шукають.
І ще одне, на прощання: за версією аукціону Sotheby`s, оціночна вартість «Чорного квадрата» Малевича (2017 рік) — 20 мільйонів доларів. Альбом француза Альфонса Алле Album primo-avrilesque було продано 1897 року за один франк…
Віктор Тимченко
P.S.
Дякую за це глибоке рослідування! До слова, цей Михайло Назаренко ще й експерт в Українському інституті книги. Не так давно був скандал зі списком книг, який складений і затверджений саме цим Інститутом, може, не без участі згаданого «експерта», які за державний кошт закуповувався для громадських бібліотек. У списку трапилося чимало сумнівних видань, мабуть, теж, взірців супрематизму та інших сумнівних -ізмів. Зокрема, бібліотекарі та читачі в соцмережах вимагали вилучити одну книженцію «Принцеса+принцеса» (думаю, ви здогадалися про що вона). Ті, хто отримав її примірники в свої бібліотеки, повідомляли, що тут же списали і знищили це джерело нав’язування молодому поколінню (дітям !!!), так званої, гендерної рівності та нетипових для нашого народу статевих стосунків. За оКВАДРАТовування народу, думаю, дають цим «експертам» немалі гроші. Саме це і є вирішальним для їх «експертних» висновків.
Віра Шпильова
