Ексклюзивна хвиля

Осиковий кілок між ребер вурдалака

Якщо Захід цього не зробить сьогодні – диявол завтра постукає у його двері… Без допомоги Заходу сценарій російсько-української війни був би, на жаль, інший. Ми, українці, безмежно вдячні країнам демократичного Заходу – насамперед США, Великобританії, Польщі, Литві, Латвії, Естонії – за допомогу і підтримку. Однак чому Захід – йдеться переважно про США – дає зброю для України обмеженими «порціями»?

Звісно, не тому, що на Заході нема зброї чи нема грошей. Ось цифри: у 2021 році США витратили на озброєння 801 млрд доларів. Для порівняння: на другому місці в цьому рейтингу Китай – 293 млрд доларів; на третьому Індія – 76,6 млрд доларів; на четвертому Великобританія – 68,4 млрд. доларів; і лише на п’ятому росія – 65,9 млрд доларів. Звичайно, росія ще з радянських часів має на складах величезні запаси озброєння і боєприпасів, однак ці запаси все-таки не бездонні і колись вичерпаються, і переважна їх більшість – застарілі зразки.

Отже, Захід має незаперечну перевагу над росією у звичайному найсучаснішому озброєнні (не йдеться про ядерну зброю), відтак спроможний надати Україні вдосталь і сучасної зброї, і боєприпасів. Однак не робить цього, хоча вільний світ жахається і гидується дикого монстра з його біснуватим фюрером. Більше того: Захід безперечно усвідомлює, що гіпотетична перемога росії створить для вільного світу такі проблеми, порівняно з якими витрати на зброю для України видаватимуться дитячими пустощами. Чому ж у такому разі Захід все-таки не дає нам зброю у достатній кількості, щоб зупинити нашестя zомбованих ваньок і загнати їх назад у їхнє смердюче рашистське дупло?

ІСНУЮТЬ РІЗНІ ВЕРСІЇ, але я схиляюсь до однієї, основної: Захід остерігається незаперечної перемоги України і нищівної поразки росії. На думку тих осіб на Заході, хто ухвалює стратегічні рішення, такий сценарій може призвести до використання загнаним у безвихідь щуром (путіним) ядерної зброї, а відтак – і до початку третьої світової війни за участі НАТО з застосуванням тієї ж ядерної зброї.

Захід вважає такий апокаліптичний сценарій доволі реалістичним, зважаючи на неадекватність бункерного царя. Чи є логіка в такій позиції Заходу? Можливо. Але, на мою думку, є два «але».

Перше. Аморальність такої позиції. Майже чверть України – у вогні або під окупацією. Тисячі (насправді ми не знаємо, скільки) жертв; понад шість мільйонів біженців, котрі знайшли притулок за межами України; приблизно стільки ж – внутрішньо переміщених осіб; десятки тисяч зруйнованих будинків, спалені міста і села, каральні операції, убивства, грабунки, мародерство, ґвалтування, нечуваний терор проти мирних мешканців під окупацією, постійні ракетні обстріли практично по всій території України… Мільйони поруйнованих життів, мільйони втрачених надій…

На очах у всього світу одна країна напала на іншу з метою її знищення. Так, не завоювання, не отримання контролю, не поневолення, а – саме знищення держави і фізичного знищення українців як нації, і перетворення вцілілих у безмовних, безправних рабів, у імперський гній без національності, без пам’яті, без мови, без права на свободу і на життя… Це геноцид. І це відбувається не в середньовіччі, і навіть не на початку чи в середині шаленого ХХ-го століття, і десь не на задвірках планети, а в ХХІ-му столітті, в центрі цивілізованої Європи, на очах у всього людства…

Кривавий онлайн-сценарій, якого ще зовсім недавно жодна людина в світі не могла навіть уявити. А тим часом Захід при цьому зважує всі «за» і «проти»: скільки ще гармат дати Україні: три чи чотири?.. Ріками ллється українська кров, а Захід міркує, як би не розсердити безумця… Як би пропетляти, щоб він і не переміг, і щоб зазнав не дуже принизливої поразки…

Так, демократичний світ при всіх його перевагах жорстокий. Цей світ, при всій повазі до його заслуг і досягнень, – також і недалекоглядний, страждаючий на амнезію і близорукість.

Відтак друге «але». Насамперед – з історії добре відомо, до чого свого часу, в 40-х роках минулого століття, призвели спроби «умиротворення» ще одного одіозного претендента на роль «господаря світу». І якою страшною для людства була розплата за наївне «умиротворення»… Невже історія декого нічому не вчить?..

Не було, мабуть, в природній еволюції випадків, щоб хижак перетворився на травоїдного ссавця. Хижак залишається хижаком – як би його не намагалися шкрябати за вухом, як би не намагалися підсунути йому замість шматка м’яса цебер з жолудями, як би не силкувалися натягнути на його вовчу морду заячу маску чи сподіватися, що ось він з’їсть, вгризаючись зубами в гаряче м’ясиво, ще цю жертву, ще одну – і наїсться, і йому набридне кров, і він нарешті втомиться вбивати…

Хижак не може не вбивати – така його природа, така його сутність. Таке його «призначення». Він харчується кров’ю. І він постійно шукатиме нових жертв. Факти? Будь ласка.

Трохи більш ніж за півстоліття росія (СРСР) ввела свої війська та спецпідрозділи до Угорщини, Чехословаччини, НДР, В’єтнаму, Кореї, Нікарагуа (громадянська війна 1981-1990 рр.), Близького Сходу (арабо-ізраїльський конфлікт у період з 1956-1956), Сомалі (сомалійсько-ефіопська війна 1977-1978), Афганістан, Чечню (двічі), Литву (Вільнюс 1991р.), Латвію (Рига 1991р.), Молдову, Азербайджан («Чорний січень»), Грузію. Також за цей час росією було інспіровано як мінімум дві війни: грузино-абхазька (1992-1993) і карабаська (1992-1994). За цей період залишаються досі в окупації: частина території Молдови, Республіка Ічкерія, Крим, частина східних та південних областей України, Абхазія, Південна Осетія…

Тобто – постійна агресія, постійні загарбання чужих земель, постійні підкорення «вогнем і мечем»… Нині градус захмеління кров’ю у мільйонів zомбованих вампірів у зловісному мордорі побив усі історичні рекорди. Ніколи в історії населення росії не було таким оскаженілим, стервозно агресивним, ніколи так кровожерливо не хотіло війни, ніколи так знавісніло не хотіло вбивати…

Будь-яке умиротворення чи задобрювання пацієнтів психлікарні під назвою «росія» сприймається ними як слабкість і лише посилює їхню агресію і бажання знищити ненависних для них «хохлів», «піндосів» і «гейропейців». Відтак Заходу, хоче він того чи ні, але, на жаль, навряд чи вдасться уникнути відкритого протистояння з кривавим монстром. В якій це формі і в яких масштабах буде – не знає ніхто. Єдиний шанс для Заходу уникнути прямого протистояння з божевільною рашею – перемоги цю фашистську клоаку руками українців, належно озброївши нас. Хоча це звучить, мабуть, цинічно, але такою є немилосердна правда історії.

Чи можк хижак, стікаючи кров’ю, виригнути ядерною бомбою? Так, може, але він, здається, шкурним інстинктом відчуває, що це буде останнє його рішення в житті. А здихати він ще не хоче. Вірогідніше, що в такому разі ця потвора, підібгавши хвоста і настовбурчивши зашморгане пір’я, продасть своєму зачумленому планктону поразку як якусь «перемогу» і відповзе, щоб зализати рани.

Чи має Захід стратегію: що в такому разі далі робити з росією – коли її рани загояться і вона знову ошкіриться на світ?.. Не певен, але це – тема для іншої розмови…

Україна сьогодні прийняла на себе удар гігантської отруйної істоти з ядерною дубинкою в руках. Україна готова і спроможна увігнати осикового кілка між ребер цього вурдалака – тільки допоможіть нам це зробити. Не солдатами, не людськими життями. Зброєю. Необхідною кількістю зброї. Достатньою кількістю зброї – для того, щоб знищити ворога, щоб його перемогти. Якщо демократичний Захід цього не зробить сьогодні – диявол завтра постукає у його двері…

Михайло Сидоржевський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.