Суспільство

Чаювання в Катерининському храмі

Ми, два десятки чернігівців, чаювали з о.Романом в Чернігівському Катерининському храмі. Катерининську церкву, зведену триста років тому на честь козацької перемоги під Азовом, можна справедливо вважати одним з місць сили Чернігова: вона багато бачила на своєму віку, її стіни витримали неабиякі випробування. І просто диво, що цей храм, який є своєрідною визитівкою Чернігова, вистояв у цьогорічній рашистській навалі й пережив облогу міста.

І недарма тут служить о.Роман, якого постійно бачили в різних куточках міста під час жорстоких обстрілів. Він — дивовижний. Цей спокійний, завжди усміхнений священик допомагав людям і словом, і вчинками. Він носив чернігівцям продукти, ліки, обслуговував немічних стареньких, яких не змогли вивезти родичі, відвідував підвали й бомбосховища, розраджуючи і втішаючи переляканих містян, сам пік і роздавав хліб, який навчився випікати без дріжджів, на заквасці.

А ще — постійно служив у храмі під обстрілами. Храм не зачинявся. Тут мироточили десятки ікон, вселяючи надію, зміцнюючи віру. Пригадуючи ті страшні тижні облоги міста, о.Роман каже, що був настільки зайнятий справами, що не думав про страх, не було коли боятися, бо страху не залишалося місця в круговерті десятків справ щодоби. І тільки одного разу, коли йшов містом, а неподалік вцілила у будівлю ворожа ракета, і застогнав простір, йому стало по-справжньому страшно, мало не підкосилися ноги.

У кожного, хто був на чаюванні, є що розповісти. Це — безкінечна історія переживань і якогось нового буття в новій реальності. Прикметно, що більшість з учасників, починаючи коротку розповідь про себе, родину, друзів у цій війні, не могла довго говорити через спазми від стримуваних сліз. І потім казали, що це дивно, бо за час облоги майже ніхто не плакав, сліз не було. Натомість була купа справ. Хтось просто жив на роботі — це були медики, хтось щодня протирав і мив квартиру, яка могла щомиті зникнути від удару ракети чи бомби. Хтось піклувався про сусідів та родичів — плакати не було коли.

Пригадували й дивовижні епізоди, наприклад, коли подружжя потрапило під обстріл, чоловік кричав на дружину, щоб швидше падала на землю, а вона йшла і казала, що на ній мамина хустка, вона захистить…

Що допомогло триматись під час ворожого наступу? Майже всім — віра, молитви і постійна зайнятість справами, допомога іншим людям, навіть незнайомим. «Як нам бути тепер, отче», — питали в о.Романа. Як не потрапити в лещата ненависті? Адже кажуть, що страх і ненависть руйнують душу. Але ж і любити неможливо цих нелюдів, які знущались над людьми і продовжують щодня обстрілювати ракетами мирне населення. Які слова треба казати?

Отець Роман дав короткий і простий рецепт: відкривайте молитовник, читайте 108-й псалом…

Під час облоги міста я бачила, що у підвалах та укриттях люди мали при собі маленькі молитовники — з ними не розлучалися, тримали при собі, як і паспорт та найважливіші документи. Віра і молитва були і є нашими оберегами. Вірю, що Святе Письмо містить рецепти на всі потреби. Додам, що чудову зустріч у храмі організувала Вікторія Сидорова за проектом «Чернігів — місто сили».

Інеса Фтомова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.