Культура

160 років сонцепоклоннику Михайлові Коцюбинському

Ти до безуму кохатимеш мене у моєму ліжку і підеш. Ми так зустрічаємося. Це теж називається любов’ю. Я прикрию мокре простирадло і залишу хоча б якусь твою присутність побіля себе. Коли ти прийдеш наступного разу – навіть не здогадуюсь. Не знаю і, можливо, хотіла б щоб прийшов. І того, поки був зі мною в ліжку, теж хотіла.

Ти в іншому просторі, сповненому побутовим гамором або кабінетною відчуженістю.

(Барбара Редінґ. Безумці. К. 2012)

Ми завжди щось втрачаємо або когось. Нині ж втрати такі буденні, що чиєсь індивідуальне життя дивує більше, аніж колективна смерть знайомих і близьких.

160 років сонцепоклоннику Михайлові Коцюбинському (1864-1913). Такий витончений письменник, серед українських класиків — єдиний в своєму роді, й така драматична, та чого применшувати, — трагічна доля митця і чоловіка. Вразили мене свого часу записи у щоденнику Сергія Єфремова: жінка, Віра Устимівна, закривала хворого письменника в хаті, а сама з коханцем гуляла вулицями міста…

Розірваний між любов’ю і обов’язком, став жертвою обов’язку, якого ніхто з рідних не оцінив, ні жінка, ні, тим більше, діти. З чотирьох дітей — Юрій, Оксана, Ірина, Роман, — ніхто не пішов батьковим шляхом. Усі стали на бік мами-революціонерки.

Нащадки залишилися по синові Роману, аж дивно, що залишилися (історія, яка вартує роману). Чи живуть нащадки по синові Юрію, який був жонатий на доньці Григорія Петровського (1878-1958), невідомо. Син Олег помер 1980. Правнуки, якщо є, то у Москві.

Серед біографічних романів про долю українських письменників вирізняється роман про “таємне кохання” Михайла Коцюбинського і Олександри Аплаксіної (1880-1973), про яке вперше розповів Ілля Стебун у 1938 році, опублікувавши дивом збережені листи письменника до коханої.

Барбара Редінґ талановито розповіла яскраву історію непростих взаємин. Ми ж, як звикле, проґавили. А книжка вартує обговорення й екранізації. Бодай нині. Через 160 років після народження Михайла Коцюбинського і через 111 років після його смерті. Трагічна історія українських Трістана та Ізольди не повинна канути в лету…

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *