Культура

Автограф Романа Іваничука

Пам’ятаю його величавим — із гривою сивого волосся, орлиним профілем, вишуканою мовою на тлі місцевого суржику — таким постав Роман Іваничук у Батурині, де ми, чернігівські «Просвіта» і Народний Рух, організували козацьке свято.

Вже й забув, але автограф нагадав — був він на фіналі походу «Козацькими шляхами», це 1991 рік (пригадую, що майже матюкався на Степана Хмару, через якого були дурні проблеми в націонал-демократів: його заарештували і треба було визволяти замість більш нагальних державницьких справ).

Був Роман Іваничук і на наступних козацьких святах у Батурині. Тоді ми з ним заприязнилися, бо він оцінив нашу величезну організаційну роботу. Всупереч комуністам і тупим обивателям, які на козацьких могилах картопельку ростять…

А ще у своїй книзі «Благослови, душе моя, Господа» Роман Іваничук розповів, як у Батурині на поминальній службі він хрестився, а голова чернігівської організації СПУ Станіслав Реп’ях іронічно кривився та щось там коментував…

Я про це був десь написав, чи не в «Сіверщині»?, і Реп’ях тоді обурювався: «Ми самі з Іваничуком розберемося!». Наївна монополія — ми з Романом Івановичем уже листувалися…

Як він тонко, по-старечому виправдально, пояснював своє одруження з Ніною Бічуєю після смерті його дружини Софії! Це була така делікатність, якої сьогодні всім бракує…

Він хвалив мою книжку «Акурайку», ототожнюючи мою публіцистику з тим, про що він писав у своїх романах.

А на цій цого книжці «Бо війна війною…» його почерк: «На пам’ять про велике батуринське свято Василеві Чепурному — Р. Іваничук. 21\VII. 91р.»

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.