Так уже сталося: з Божого благословення нашому Івану Агатію, заслуженому журналісту України, виповнилося того віку стільки, що даруй його кожному. Одне слово, немало і водночас не так уже й багато. Тому йому ще гей-гей стільки того віку вікувати.
Наш Іван гір Карпатських, які залюбки сходив уздовж і впоперек, безпомилково знає де і коли можна зустріти знамениту арніку або цвіт іван-чаю, тих гір справді не перевернув. Але впродовж скромно пройдених літ чогось таки досяг.
Найголовніше – має гарну, працьовиту, залюблено у красне українство сім’ю. В очолюваному дачному товаристві «Червоногірка» виростив чудовий садок, де рясно родить усякий фрукт.
А ще впродовж цих літ видав п’ять книжок, кожна оповідь в яких пронизана незрадливою любов’ю до рідного краю, його непростої історії, природи, конкретних особистостей.
Попри журналістику, якій Іван Миколайович віддав десятки років «каторжанської» праці, його знають і як талановитого у минулому легкоатлета. Був членом збірної команди УРСР, чемпіоном і призером Приморського краю та Далекого Сходу, в складі збірної Двічі Червонопрапорного Тихоокеанського Військово-морського флоту Призером Першості Збройних Сил СРСР. Також ніс факел Олімпійського вогню. З нагоди 40-річчя знаменної дати координує зустріч її учасників у Чернівцях.
Отак у трудах і літах «дожився» до певного ювілею.
Тож за це скромне подвижництво, славна сім’я (дружина Валентина, сини Леонід та Сергій, внук Олександр, невістки Наталія та Каріна, свати та свахи – ну, всі-всі), близька і далека родина, ржавинецьке землятство, колеги по журналістиці, легкоатлети, мисливці та рибалки, лісівники аж з-над Білого та Чорного Черемошів сердечно гратулюють ювіляра і, перехиляючи чарчину оковитої, рішуче зичать йому кріпкого здоров’ячка, не бідувати, на скромний прожиток старати і вічної втіхи в своєму садку, де в гулі працьовитої бджоли-трудівниці, кущ калини закипів.
У житті-бутті наш Іван забудь-якої нагоди залюбки навідував і навідує Буковинсько-Покутські Карпати, де зажди відкриває для себе щось нове та незвідане. На бігових доріжках вигравав і програвав (у спорті без цього не буває), «вбивав» ноги на полюванні, на Всесвітньому соборі Старообрядців у Білій Криниці зустрічався із старообрядницьким Патріархом, під час чергового журналістського відрядження принагідно десь у полі разом із трудівниками села клав і свій укіс…
Ось такі ці літа, які в кожного із нас злітають, як теє листя золотої осені.
Валентина Агатій
