У Володимира Ємця, народного художника України, є геніальна картина: Гоголь стоїть біля якихось розвалених воріт, від яких тільки шула цілою зосталася. А, ген, позаду його чекає типова петербурзька карета, готова рушати. У картині — символ роздвоєності Гоголя…
Оті ворота – зруйнована Гетьманщина-країна, а карета – символ петербурзької імперії, до якої подався «в услужение» великий Хохол.
«Гоголь не любил (как всякий добрый хохол) москаля и ео ipso внутрь москаля не мог и войти, видел одну только внешность, но внешность всегда мертва, отсюда действительно мертвые души… Гоголь есть творец или живописец мертвых душ в гостях, у москаля, а дома у себя он живописец живых душ: все эти Грыцки и Ганки суть живые, а Пульхерия Ивановна есть чудный-чудный и может быть один из самых возвышеннейших по-ло-жи-тель-ных типов».
(Иван Романов, товариш Розанова, що писав під псевдонімом Рцы.\\ Сергей Федякин. Мусоргский и Гоголь. Журнал «Наш современник», № 10\ 2008.)
Гоголь і Шевченко
Дослідник Юрій Барабаш помітив, що Шевченко непрямо дискутує з Гоголем у «Передмові» до свого «Кобзаря»: москалі не тямлять української книжки, як і польської, чеської, сербської. «Натомість якщо вже натраплять на що-небудь писане н і б и т о російською і н і б и т о про «Малоросію» – з жидами, шинками, свинями, п’яними бабами і тому подібною колоніальною екзотикою, то тут уже не знають міри у хвальбі: «П р е о ч а р о в а т е л ь н о».
«Те, що в Шевченка народжує нестримний гнів, сарказм, грізні інвективи, рішучість будь-що йти проти течії, ламати осоружні історіографічні кліше, загальновизнані авторитети, — у Гоголя викликає лишень розгубленість, непевність, душевну смуту, бажання ухилитися, промовчати, притаїтися… Там, де Шевченко безоглядно відкритий і цілісний у своєму національному почутті, Гоголь замкнений, інтровертний, згубно роздвоєний… Два різних пагони одного етнічного дерева. Дві типологічно несхожі іпостасі національного характеру».
Хоча Шевченко писав Гоголю: «Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже!», але так вони ніколи і не зустрілися. Ба, більше: Гоголь різко критикував Шевченка за те, в чому сам не міг зреалізуватися – за українську літературу. А Шевченко, за даними сьогорічного лауреата Шевченківської премії Володимира Мельниченка, називав Гоголя відступником. Адже Гоголь говорив Бодянському: «Домінантою для росіян, чехів, українців і сербів повинна бути єдина святиня – мова Пушкіна, якою є Євангеліє для всіх християн».
Гоголь і Пушкін
Є неопублікований за життя автора шкіц Гоголя «Розмисли Мазепи». Звідти: «…Чого міг чекати народ, такий відмінний від росіян, який дихав вольністю і молодецьким козацтвом, хотів пожити своїм життям? Йому загрожувала втрата національності, більше чи менше зрівняння прав із власним народом самодержця». Натомість Пушкін писав: «Мазепа зник у вічну тьму».
«У «Розмислах Мазепи» маємо зародок так і не здійсненого задуму своєрідної анти – «Полтави». Згодом у «Вибраних місцях із листування з друзями» Гоголь високо поцінує «Полтаву», погодиться з пушкінським ставленням до Петра…»
(Юрій Барабаш. Випадок Хмельницького \\ Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко. Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006.)
Ігор Золотуський дослідив: Гоголь у «Ревізорі» посміявся з Пушкіна (слова Хлестакова і не тільки). І спосіб життя – «с хорошенькими актрисами знаком… Я держу две лошади и карету. У меня квартира на Фонтанке, две тысячи плачу…» Пристрасть Хлестакова до карт – теж Пушкін. «Да и само волокитство Хлестакова сильно смахивает на Пушкина».
(Игорь Золотусский. Гоголь. М. „Молодая гвардия”, 2005.)
Навіть у «Невському проспекті» Гоголь сміється з Пушкіна: з іноземної колегії, де служив Пушкін, з його титулу камер-юнкера. Коли ж Гоголь прийшов до Пушкіна вперше, слуга відповів, що барин спить. Наївний малорос схвильовано перепитав – мовляв, працював Пушкін усю ніч?! Безпосередній слуга відповів: «Какое там – в карты резался!»
Гоголь і образ Росії
Тільки через багато років Василь Шукшин помітив: якщо образ гоголівської «тройки» став образом Росії («Какой русский не любит быстрой езды?!»), то хто управляє нею? Чічіков – збирач мертвих душ! Недаремно Василь Розанов усе життя боровся з Гоголем і в кінці життя визнав: «Ты победил, упрямый хохол!»
Чічіков – образ Росії, російського характеру: скаче по всьому світу, ніде не затримуючись, а осісти хоче в Україні, у Херсонській губернії – на теплі, на кавунах, на чужому добрі.
Гоголя сучасники вважали далеким від російської мови. Зокрема, після «Мертвих душ» Полевой писав: «Оставьте в покое вашу «вьюгу вдохновения», поучитесь русскому языку да рассказывайте нам прежние ваши сказочки…».
Почитайте українські його повісті і російські – разюча відмінність. Лінгвісти твердять, що й писав своїх Паньків, Вакул тощо Гоголь українською мовою, в умі перекладаючи.
Загадка смерті
Тонка натура, він розумів своє національне роздвоєння: хохол, що так і не став москалем. Тому в останні роки життя він взяв собі в голову ідею проповідництва Росії християнства. Що й розгадав талановитий російський письменник Аксаков. Після виходу «Вибраних місць…» він назвав книгу «хахлацкой штукой», у якій Гоголь «не совладал с громадностью художественного исполнения второго тома, да и прикинулся п р о п о в е д н и к о м христианства».
Останні слова помираючого Гоголя були про драбину. Але мова йшла не про «лестницу», як подумали його російські друзі, а про лєствіцу – образ християнського шляху на небо.
До речі, сміх за лівим плечем – це сміх темного, спокусницького начала. Саме так сміявся про Росію наш великий земляк.
Василь Чепурний
