Переблукавши у житті,
Скидай старе пальто.
Коли не ждуть ні ці, ні ті,
Хіба важливо – хто?
Вже не впізнаване містам
Твоє лице бліде.
Коли не ждуть ні тут, ні там,
Хіба важливо – де? (Мойсей Фішбейн)
Я не боюся читати під час війни книги про війну. Я так себе загартовую. Не нюняти, не розпускати шмарклі. Мати силу! Тому, коли побачила цю книгу, відразу зголосилася читати. 
І що ви собі думаєте? Основна лінія книги не про війну. Тадам!
Цей роман — Леонід Ісаченко. «Гонитва на виживання» — один з дорогоцінних перлин в моєму читацькому житті. Я читала і відчувала кожне слово, деякі рядки просто обіймали мою душу. Прекрасний текст.
Про сюжет багато не скажу, щоб не спойлерити. Антон, чоловік за 60… викладач в університеті. Розвівся з жінкою, все, що залишилося в нього після розлучення – книги… тисячі книг, переїхав в інше місто. Випадкова зустріч в магазині змінила його життя – він закохався.Терезія, загадкова жінка, яку так легко любити і так важко зрозуміти. Вона стала його Лаурою, його Євою, його музою, але чи кохає він її, а чи образ, який хоче бачити. Але після 24 лютого все змінилося. Що і як – читайте…
Як на мене, то книга про самотність. Про ту душевну пустку, яка переслідує декого все життя. Про журбу і тугу. Про важливість бачити і говорити. Про кохання до жінки, про біль втрати, про неможливість щось змінити. Про втрату дому, міста, країни, себе… Про страх. Про душу. Про….
“Хвиля суму з дражливими нотками розпачу хлюпнули до серця, мов прибій сакраментальної вади, яку в собі недолюблював і не міг позбутися – навіть радісна подія в нього мала неодмінний слід журби”
“Єдине, що тепер не викликало сумнівів – з війною в Україні весь світ зрушився з вісі, взявся тріщинами, його яскрава мажорна мозаїка розсипалась, і вже не буде такою, як досі”
“Кожна людина – як окремий Всесвіт. Кожна – зі своїми символами, знаками, відвертостями й таємницями, засвоєними істинами і переконаннями, кожна – з особливими властивостями…”
“Що далі? Що за горизонтом? Куди човгати стертими підборами і заради чого? Питання, які задають собі ті, хто начитався книжок, хто намагається переосмислити житейські істини, шукає у всьому суть і має безсоння через докори сумління”
“Повернутися – не складно. Складно знайти себе….”
“Антон любив початок осені. Її легкий смуток і невиразна туга щораз додавали сердечного трему, щемливих ноток, жалю за втраченим і нездійсненним. Кожен прийдешній вересень був для його вразливої натури, ніби духовне Різдво і душевне Оновлення”
Ольга Турчина, ПроКниги. Що почитати?
