Культура

Єдина печаль проймає…

«Мово рідна! Ти ж — як море — безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю…

Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе — перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку!

Світлоносна!
Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій, пливу й пливу твоїми просторами і не намилуюсь глибинами та безмежжям твоїм.

Єдина печаль проймає, що не вистачить життя мого, аби переплисти твій лексичний океан».

Сергій Плачинда

З Днем народження, та!
Люблю.

Галя Плачинда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.