Розгорнув нотатника: «… згадати Сергія Петровича Плачинду…». Це СВЯТЕ для мене!!!
… Вдома, в Лубнах, іще коли вчився в школі, у нас була ДОБРА бібліотека, мама збирала: історія української літератури, що її викладала в місцевому лісовому технікумі, зобов’язувала. Та й любила вона це.
Сергія Плачинди на полицях три книжки стояли: «Олександр Довженко», «Юрій Яновський» і «Ніч перед стартом» (про Сергія Павловича Корольова, космічного конструктора, до того ж, земляка мого, житомирянина).
Все це я без нагляду-догляду брав. Клалося-читалося. Чесно, чемно і гречно. Так, завдячуючи Сергієві Петровичу, до мене прийшли ДОВЖЕНКО і КОРОЛЬОВ (потому заліз у «секретер», у мамині теки, перелопатив їх, з ніг до голови). До Яновського добрався вже згодом. В Шевченковому університеті.
Столична ШКОЛА.
Факультет журналістики. Третій курс. 1984-1985рр. Сергій Петрович Плачинда був тоді в крутій опалі. Наш декан, Анатолій Захарович Москаленко зробив КРОК-ВЧИНОК: запросив Сергія Плачинду на факультет, проводити ПУБЛІЦИСТИЧНУ МАЙСТЕРНЮ.
Я мав за ЧЕСТЬ і ЩАСТЯ ходити в його учнях. Слухати його. Так сталося, що на ті часи я вже стояв у серйозних чорних списках на виключення, бо в «неблагонадьожних» ходив. Сергій Петрович не оминув цього. Заступив. Пішов до Анатолія Захаровича. «З хлопця буде діло», – сказав.
Це пом’якшило ситуацію. І неабияк. І що тоді мене вражало, скажу принагідно: постійно звертався до мене на ВИ!!! Говорив ЯК З РІВНИМ!!!
Поїхав я тоді до Лубен. Узяв Його «…Довженка». На одній з «…майстерень» Сергій Петрович підписав мені книжку: «Сопронюку, Олександру Петровичу. Чоловікові довженківського духу…». Отаке…
Тими зимами (усі п’ять університетських поспіль, коли ще не можна було!!!) ми щедро, студентством, щедрували: Василь Метерчук, Слава Садовий, Тамара Пузир, Яша Шумик, Валя Мастєрова, Микола Гриценко, Тоня Палагнюк, Яна Заліська, Іра Філіпчук, Вася Яцура, Володя Ничипорук, Ніна Іщенко, Іра Охватенко, Володя Земляний (то наш факультет, хай уже дарують ті, кого оминув-не згадав). Іван Цілуйко ще, з філологів, доєднався. Наш Саша Клименко брав то все на фотографічну плівку.
Тоді, ми вже, видається, на четвертий курс перебралися, 85-го року. «Місько» (скажемо за покійним Сергієм Кузьмінським, з «Гадюкіних»), тобто Горбачов на пару з Лігачовим, саме антиалкогольний закон надумали. Чимало з письменства переполошилося. Зокрема Вол. Яворівський. Зайшли були й до нього: води з-під крана налив нам. Отаке…
Сергій Петрович гостив по-батьківському!
Глиняний здоровецький жбан! З вишнівкою! На всіх стачало! Частувалося! Співалося! І міхоноша наш потому важчав!!!
Вже по закінченні університету ще чимало цікавенних речей було, пов’язаних із Сергієм Петровичем…
Спочивайте батьку з миром!
Олександр Сопронюк
