І ще трохи коляди. Із 80-х… У ті застійні часи ходити з колядками було ризиковано. Ми знали, що за кілька років до нас у студентів нашого ж журфаку Київського університету були проблеми за такий «проізвол». І все ж ішли… Співали не Син Божий, а Рік новий народився. Ходили не 6-7 січня, як годиться, а напередодні Нового року…
І хоч у такий, трохи викривлений спосіб, та все ж намагалися зберегти традиції.
Удень водили Козу центральними вулицями Києва, Хрещатиком із заходом на теперішній Майдан. А ввечері – традиційно йшли до українських письменників.
Збереглися світлини колядок у Ліни Костенко, Івана Драча, подружжя Володимира Дрозда та Ірини Жиленко, Сергія Плачинди, нашого улюбленого викладача – Юрія Лисенка (Юрка Позаяка).
А ще – Іван Білик, Петро Осадчук, Микола Жулинський, Петро Перебийніс, Юрій Рогоза, Віктор Терен та багато-багато інших, усіх зараз не перелічиш…
Але це були не просто колядки. Може, трохи й пафосно, але тоді це була й своєрідна демонстрація непокори, українського духу та гідності… А ще незриме єднання з поколінням шістдесятників. Адже ми знали — вони стоять на порозі, нас чекають. Ми відчували це…
Вони справді нас чекали щороку і вірили, що ми переймемо, збережемо і понесемо далі цей дух нації. А як же інакше?
З Різдвом Христовим! І всім нам Перемоги!
Ірина Філіпчук
