Його звали Леонід, як того царя спартанців, що відмовився скласти зброю, а найбільшій і непереможній армії персів відповів: «прийди і візьми».
Він не любив, коли його називають «Льоня», хоч так його називали геть усі.
Він не міг сидіти на одному місці — ноги самі вели в позасвіти. Коли він відніс четверту свою табуретку на берег останнього з океанів, я в нього спитав: а куди тепер підеш автостопом, коли океани скінчилися?
Він засміявся і сказав: аби ноги несли, а там придумаю.
І пішов.
Він спускався по Нілу на папірусних човнах. Втікав з міста у глушину Присеймів’я, де будував хати і відкривав кінотеатри. Проводив фестивалі і народну гру «сталкер». Викрав грейдер з Майдану і притягнув його на Банкову таранити беркутню. Отримав кулю в голову пекельної ночі 18 лютого. Поїхав добровольцем на війну.
З камерою в руках біг на штурм нового терміналу ДАП.
Йому завжди було куди йти — аби лише ноги несли.
І пішов.
До зустрічі, друже.
Олексій Бик
