Я знав, що буде жорстко, але не думав, що так безжально. Розумів, що виборча кампанія захопить у свій вир усіх, але не підозрював, що це буде якась тотальна шизофренія. Не сумнівався, що на певний час наша країна стане чорно-білою, але навіть не допускав, що на чорне скажуть біле, а на біле — чорне.
Хочу зробити кілька висновків, від яких сумно і страшно за всіх нас із вами.
Перше.
Чомусь приходить на думку вираз: «Головне завдання диявола — переконати людей, що його не існує». Те саме стосується телебачення. Воно переконує нас у тому, що не відіграє ніякої ролі у прийнятті нами рішень.
Насправді ж, перед цими виборами я переконався, яку небезпеку для людей становить інформаційний простір, коли він знаходиться в руках безпринципних і цинічних людей, а тим більше ідеологічних недругів цієї країни.
Я вперше відчув, що значить робота вивірених інформаційних технологій на полі свідомості простих невтаємичених людей, — усі ці тотальні атаки, цільові аудиторії, медіапули, агенти впливу, медіакілери, лідери громадської думки, тощо.
Але головним феноменом впливу телебачення на життя нашої країни стало створення такого собі інформаційного Голема, глибоко імплантованого в нашу свідомість одним із телеканалів. На наших очах із звичайного жартівника він водночас перетворився на надію цілої країни. Те, що така надія абсолютно ірраціональна і безпідставна вже нікого не хвилює. Бо це протест більшості громадян цієї країни проти бюрократично-корупційної системи, яка нав’язує з року в рік нам свої сценарії.
Найгірше те, що саме «наш» інформаційний простір майже усі роки Незалежності України переконував нас, що наші чиновники недолугі і корумповані, а самі українці не здатні до державотворення. Та й самих українців регулярно висміювали, як тільки могли, в усіляких гумористичних шоу, натомість партії правонаціонального спрямування ошельмували і вивели за межі електоральних сподівань.
Країна на очах втрачала національний імунітет, стаючи вразливою до всіх хвороб відкритого світу.
Як результат — національна культура в Україні майже вбита.
На більшості телеканалів глобалістичні музичні шоу, що беруть в полон своєю яскравістю, але вражають чужорідним неукраїнським змістом. Контент молодіжних програм — це взагалі якийсь неймовірний мікст сексизму, брутальності і чорного гумору, що для молоді стає нормою та зразком і в реальності, бо вона залюбки споживає такий продукт.
То чому дивуватися, що дезорієнтована цим токсичним медійним простором аполітична і зневірена молодь, яка ще не покинула країну, вибрала собі за месію людину, яка за своїми поглядами, переконаннями і світоглядом є креатурою «руського міра».
А де взяти здорову альтернативу цьому «міру», коли український світ в інформаційному просторі представлений у кращому випадку у вигляді квазіпродукту, позбавленого зв’зків з глибинною культурою українського народу?
Образно висловлюючись, на зміну символічному образу Руслани, пропонується символічний образ Марув, і це навіть не викликає жодного когнітивного дисонансу, ніби так і має бути?
Мене дивувала абсолютна сліпота наших президентів — усі вони недооцінювали роль мас-медіа, в кращому випадку сподівалися використати їх як передвиборчий інструмент. Але не розуміючи, що вони є абсолютними заручниками цих медіа.
Можливо, першим, хто почав реально усвідомлювати цю небезпеку — став Петро Порошенко. Але у нього так і не вистачило розуміння і сміливості здійснити зачистку вітчизняного інформаційного простору від ворогів і токсичних паразитів, які труять і безборонно розтлівають суспільство під виглядом свободи слова і демократії.
Хіба думали ви, Петре Олексійовичу, закриваючи очі на знищення і «осуспільнення» єдиного в країні загальнонаціонального державного каналу — Українського телебачення, що саме звідти прилетить вам страшна плюха у вигляді «розслідувань» Бігуса відносно військово-оборонної сфери?! Тієї сфери, яка була предметом вашої гордості і чи не основним здобутком вашого президентства? І ця, по суті, фальсифікація — це покара за сліпоту і не розуміння того, як працюють закони інформаційного світу.
Так, можна, звичайно, напередодні виборів прикупити пару надійних телеканалів і наводнити їх ручними політологами. Але це не вирішує проблему держави! Оскільки війни сьогодні виграють не лише на полі бою, а і в тилу — у світлі софітів телевізійних студій.
Можна, звичайно, заборонити російське ТБ, і ввести тотальну українізацію, але що зроблено для того, щоб внутрішє телебачення стало справді українським — ретранслюючи українську культуру, пісню, традиції, істинних, а не штучно зроблених носіїв цієї мови і ментальності?
Чи зросла за вашого президенства кількість українських радіостанцій і телеканалів на доступних радіочастотах? Ви бездарно програли цю інформаційну війну, пане Президенте, бо крім правильних гасел, потрібні ще й реальні точкові зусилля і розуміння всієї інформаційної доктрини.
Але найсумніший висновок такий.
Навіть якщо вас не врятує диво — і ви залишите президентську посаду — ви, фактично, покинете країну перед розбитим коритом. А далі буде ще гірше. Бо серед десятка претендентів на ваше крісло я не бачу ЖОДНОГО, який би розумів важливість трансформації вітчизняного медійного простору — і важливості присутності в ньому такого життєво необхідного об’єднуючого фактору як національна культура та культурна ідентичність народу.
Необхідно переформатувати весь цей простір з розважально-гламурного в інформаційно-пізнавальний, демократичний і відкритий до найталановитіших особистостей ЦЬОГО НАРОДУ. А тим часом створені штучно «лідери суспільної думки» та різні «представники громадської ініціативи» продовжують маніпулювати громадянами країни.
Те, що сьогодні ми маємо в нашому медійному просторі — це жах і прокляття нашої країни. І той Президент, який візьметься розчищати ці авгієві конюшні, увійде в історію України як справжній визволитель ошуканого і обдуреного народу.
Анатолій Матвійчук
