Володимир Завальнюк ризикував, показуючи моновиставу «Малюнок на замерзлому вікні» в холі Будинку письменника. В Центрі Леся Курбаса амфітеатр дозволяє бачити кожен жест актриси. В Будинку ж письменника глядачі бачили тільки те, що дозволяв побачити передній глядач. Коли почалася вистава, я зрозумів, що Олені Мотовиловій доведеться грати роль у дуже непростій обстановці.
Театр «Перетворення» побудований на новій сценічній мові, якою не володіє жоден інший український театр.
Тут кожен жест, міміка, пауза мають значення більше, ніж слова.
Це театр, де не говорять, а виражають внутрішній стан людини. Напружене психоделічне дійство, в якому слова виконують другу чи третю роль. У звичному для нас театрі актори говорять, як на вулиці чи в помешканні. У Завальнюка актор – це шаман, маг, який занурює глядача в інший світ.
І ось під час напруженої паузи, коли всі затамували дихання, голосно зарипів шкіряним пальто, заклацав замками дипломата і зашарудів газетою «Літературна Україна» професор, за спиною задзвонив мобільний телефон, і жіночий голос сердито зашипів, що не може говорити. Скрипнули важкі двері, з шумом увійшов чоловік із великою сумкою і затулив усю сцену для глядачів, що сиділи біля дверей. А за дверима хтось розмовляв, і ці звуки утворювали іншу реальність, яка існувала паралельно з театральним дійством і намагалася його зірвати. І все ж актриса зачарувала своєю грою і зірвала вибух овацій.
Після вистави до мене підійшов чоловік із великою сумкою, він десь почув, що в Центрі Леся Курбаса театр «Перетворення» буде показувати «Отелло».
– Це ви написали «Отелло»? – поцікавився він.
– Ні, – відповів я.
– А хто?
– Шекспір.
– І цю п’єсу Шекспір?
– Ні, цю п’єсу написав я.
– Я так і знав! – обурився він. – То що ж я їхав сюди з Троєщини?!!
Я йому поспівчував, як міг, і чоловік сердито потягнув сумку до дверей.
