Шок.
Настя Каменських, виявляється, україномовна.
Завжди нею була…
Днями слухала улюблену хвилю «Країна ФМ», де все 100% українською. Вони мають рубрику – «Новинки ефіру», куди запрошують авторів розповісти про себе і про свою пісню.
От Настя і прийшла з новою піснею, українською, і розповіла, що вона з україномовної родини. Що в дитинстві проводила багато часу в селі у дідуся й бабусі — україномовних. І коли пішла в садок, то питала в мами, якою це мовою діти розмовляють?
— Російською, — почула у відповідь.
Якщо прибрати дискусію про смаки (комусь її творчість подобається, комусь – ні, не про це мова), беззаперечно, Настя — талановита, стильна, гарна, вишукана, популярна, високого рівня сучасна співачка.
Російськомовна.
Вона такою стала.
І таке мене зло взяло. Не на Настю. На владу.
О, знову влада винувата? Так, вся влада усіх 26 років незалежності. І ми винні, що попускали.
Влада за нашої байдужості нічого не робила для розвитку україномовного середовища. Навпаки, розвивалося російське середовище, в результаті — скільки українських «насть», потрапивши в чуже середовище, звикали до нього, більше того, стали приймати його за рідне.
Ви запитаєте, ну, й що такого?
А те, що українське середовище в цей час зникало. Українська держава його не зберегла. І родини не вберегли. Бо не всі родини розуміли важливість збереження українськості. Моя, наприклад, родина мене ніколи такому не вчила. Навпаки, всі плавно перероджувалися в «совєцкого чєловєка». Добре, що на моєму шляху зустрілися викладачі Кіровоградського вишу. А якби не зустрілися?! Насті, з усього видно, на її шляху україномовне середовище більше не трапилося.
Тому й повинна спрацювати держава, яка плекала б своє національне середовище. Яка оберігала б свою національну ідентичність, як зіницю ока. Ми звели все до плекання вишиванок і шароварів у музеях, а «насті», в цей час, ставали російськомовні, як і весь український шоубіз.
В результаті маємо російськомовну співачку Настю Каменських і сотні таких як вона. І тепер нахабні Рабіновичі-Черванєнки-Добкіни-Мураєви- Гордони-Корогодські-Володарські-Гольдарби зверхньо кажуть: «Ви сначала саздайтє украінскій канкурєнтнаспасобний прадукт, штоби бил уровня рускоязичнава, а патом пагаварім».
Сьогодні Настя заспівала українську пісню.
Розповіла, що давно її намугикувала, та все руки не доходили оформити. Я б назвала це мугикання «зовом дідів». Це ж щось говорило оте глибинне, яке проросло тоненькою травинкою з її минулого і оформилося в пісню, коли для цього держава створила умови.
Але знаєте в чому небезпека?
У Насті ще було звідки проростати – від дідуся й бабусі, з отого джерела, з якого вона пила маленькою. Проявилося тонесенькою ниточкою, яка ув’язала її теперішню з її предками, з українським минулим усього народу. Вона це почерпнула в дитинстві. А де українськість почерпнуть «настині» діти?
От для того, щоб мова прадідів не була для них чужа, для того, щоб сучасні діти були не якимось новим народом, а були продовжувачами наших українських предків, нашого коріння, наших традицій, культури, історії, усього українського буття, щоб був неперерваний, нерозірваний зв’язок – треба рятувати нашу мову.
Недаремне чудова Настина пісня українською з’явилася після того, як на законодавчому рівні була запроваджена обов’язкова частка пісень українською мовою. Як тільки прорідили гущавину і дали трохи сонечка для українських пісень – вони щедро зійшли і потягнулися вгору.
Якби ми зробили це раніше, 26 років тому, то усі «пиришки-пупиришки», які лунають сьогодні на українських теренах, були б переважно українські. А якби «пиришки-пупиришки» в усіх динаміках були українські – ми б мали сьогодні зовсім іншу історію Української держави.
Лариса Ніцой
P.S. Перепрошую Настю Каменських, що без її дозволу взяла її історію для прикладу
