Жінко, що ніколи не родила,
Жінко, що ніколи не казала
“Сину”, або “доню”, або “діти”.
Жінко із палючими очима
І грудьми, мов лісові грушки, –
Я тобі не заздрю в ніч осінню,
Навіть якщо він з тобою поруч
І як маєш все, чого хотіла…
Я тобі не заздрю в ніч осінню,
Повну передчуття зими.
(Наталка Поклад. Акценти. К. 1985)
Не знаю, чому цей книжковий дебют Наталки Поклад був дещо затягнутим, бо вірші друкувала з початку 70-х, але збірочка добротна і Дмитро Чередниченко з великою прихильністю і переконаністю твердив, що “ця поезія вже виборола право на свою дорогу”.
Поетична хода Наталки Поклад класична і впевнена. Збірки для дорослих, вірші для дітей, фольклорні записи, краєзнавчі нариси. Заслужено відзначена цілим рядом літературних премій. Її слово не є крикливим, але та нуртова глибина, жіночність і громадянська складова творять із Наталки Поклад одну із найвиразніших поетес свого покоління:
Хай буде бог, щоб я росла.
Високий бог – і я висока.
Життя – важкого ремесла –
Учив мене подільський сонях.
За сонцем круто навздогін, –
Не повторити – не зрозуміти,
Осінній день зустріть уміти,
Що пахне
щастям перемін.
Євген Баран
