Жінко, що ніколи не родила,
Жінко, що ніколи не казала
“Сину”, або “доню”, або “діти”.
Жінко із палючими очима
І грудьми, мов лісові грушки, –
Я тобі не заздрю в ніч осінню,
Навіть якщо він з тобою поруч
І як маєш все, чого хотіла…
Вкотре повертаюсь до мовного питання і вкотре дивуюсь скільки перекручувань та маніпуляції з усіх сторін. Проте є тези, які беззаперечні і обговорювати тут нема що, та і мало хто пробує їх підважити: 1. Українська мова є мовою держави Україна, бо це єдина країна в світі, де українська мова є державною і офіційною. Тому якщо ми хочемо зберегти українську мову у незагроженому стані і квітучою – слід берегти українську державу. У загроженому стані українська нікуди не дінеться – вона вже пережила багато імперій і всі наступні теж переживе.
Минулої ночі (на 25 листопада) нелюди-путіноїди, скаженіючи від своєї природної люті, жорстоко атакували «шахедами» Україну, здійснивши передусім найбільш масований за всі часи повітряний напад на Київ. Не випадково, оскільки четверта субота листопада в Україні — національний День памʼяті жертв Голодоморів. Три Голодомори-геноциди срср (росії), злочинно організовані для знищення українців, закарбовані як пам’ятники ненависті українців до вселенського зла, яким є московит.
Не знати, звідки беруться вірші, але ж певно, що не само по собі, за помахом чарівної палички, складаються в голові. Хтось тобі, профану, стиха нашіптує їх. Уславлені, забронзовілі, «ґрантові» та придворні піїти й новоявлені їхні сподвижники зазвичай – віршують на замовлення… Вчора, скажімо, вони «дихали Леніним», нині, нашвидку перевзувшись, уже «вдихають» тлін виснаженої до знемоги Неньки…
Ми не тільки маємо раз на рік згадувати наших рідних, які померли від штучного голоду, а й відкрито говорити про те хто організовував Голодомор та вимагати судового встановлення злочинів кожної особи конкретно! Натомість, що говорить нам Закон України «Про Голодомор 1932 —1933 років в Україні»?
