Боюся вийти з двору.
Там, на вулиці та в крамниці, стрічаються жінки, а що я їм скажу? Здрасті?
Навіть цього сакрального вітання не сприймуть. А в мене щелепа не повернеться вітати їх із Восьмим днем весни.
Сидю вдома.
Тут, крім радіо ЕРА-ФМ, нічого не чути, а на тій ері все більше про хворі суглоби та неповноцінні інтимні стосунки з коханою. На переміну дають москвороте торохтіння якогось психолога-конфліктолога-політолога, котрий миттєво «объясняет о том, что», а ведуча дивиться йому в рот і, врозумівши, що вона не дурніша за нього, тягне ковдру на себе, часом вони так удвох і торохтять далі…
Нє, піду я до коханого інтернету, в мене з ним стосунки трохи повноцінніші. І ввімкну я через нього улюблений канал Українського радіо «Культура». А там на всю губу грає молодь.
Творчість, значить, молодих митців пропагується.
Тут яскраво виділяються дві течії: або власна мелодія з двох-трьох-а-то-й-чотирьох нот у найзануднішому мінорному ладі, зате обставлена косяками витонченої перкусії, або відома простенька фольклорна мелодія, обставлена такими самими косяками.
Це швидко втомлює, але радіо «Культура» розуміє це і негайно подає швидку допомогу: «І давно у вас почалися негаразди з дружиною?..» Справжнє мистецтво — це завжди несподіванка. От і тут — ніколи не було на цьому каналі реклами, а ось тепер уже є!
Перетерпівши на кухні всі поради щодо стосунків із дружиною та хворих суглобів, повертаюсь до улюбленого радіо — воно завжди рано чи пізно дає таки змістовні програми. Так, я не помилився: зараз будуть народні пісні! В інтерпретації молодих виконавців!
І ви знаєте, не дурять, справді дають народні… ну, не зовсім… ну, не завжди… ну, хоча б отаке, як «Чорні очка як терен» або «В саду гуляла, цвіти збирала», а то навіть «Ой чий то кінь стоїть».
Але інтерпретація… ну, точно ж той самий одноманітний манірний «спів» і ті ж самі косяки барабанної босанови з вражаючими переходами на совкові 2/4.
Піду ще до нашого Цезаря, спробуємо з ним живий дует. Він на цепку сидить усю зиму, він мене зрозуміє…
Василь Триліс
