Люди переосмислюють своє минуле у досвід і на його основі визначають своє майбутнє. Сакральне ж – це «Досвід до досвіду», воно існує завжди й існувало навіть тоді, коли у людей не було минулого, і вони жили в Раю.
Але Адам вирішив сам визначати своє майбутнє. Відтак людство розірвало час на минуле і майбутнє і координує його вже не через сакральне, а через власний вигаданий досвід.
І я зрозумів висновок, до якого мене вів Вуйко Дезьо, лише залишивши мені самому його сформулювати: «Народ, який від минулого очікує більше, ніж від майбутнього, – приречений. Бо він сакрально мертвий».
У сакральному є і минуле, і майбутнє, і наше нині. В ньому час не розірваний на «вчора» і «завтра». Тому воно є «Досвідом до досвіду». Той досвід, який ми формуємо, як переосмислене минуле, завжди є лише доктриною моменту. Отже, він може вести лише в таке ж ситуативне майбутнє.
Коли ми відкидаємо вічне сакральне, а натомість зосереджуємося лише на минулому, то ми розриваємо зв’язок між часами. Відтак, наше завтра не може дістатися до нас на поріг. Наше майбутнє перетворюється на наше вже вжите минуле…
Валентин Ткач,
із книжки «Суфлер»
