Володимир В`ятович 11 діб тому показав, де корінь української проблеми. Але лише потягнув, не викорчував.
Бо корінь не в тому, хто чиє «щупальце».
А передусім у тому, що для українців щонайменше 100 останніх років не існує «щупальців (мацаків)» питомо українського світу. Передусім у царині культури. І культура ця — масова.
Вірші українських поетів не лунали з кожного українського вікна в період із 1965 по 1980 рік. На те були об`єктивні причини тоді. Але зараз — які причини?
У переходах пацанва співає «А вона, а вона» на текст Костя Москальця. Пісні — 20 років. «Червоній руті» — більше, але вона теж одна, реально одна українська естрадна пісня, яку можуть підспівати на території України всюди.
Тобто, є лише 2 (дві) популярних пісні в Україні, які не витіснять і не замінять 10 композицій Цоя чи хто там ще русскій рок для виконання під гітару в переході?
Зразки української популярної культури не творилися. А спільні маркери, спільні національні міфи дає лише масова культура. Висоцький — російський міф, який поширився лише всередині СССР. Так само — Єсенін, якого Захід не приймав.
Ловитиму купу заперечень, бачитиму купу зразків, але це все одно так: навіть тричі академік і Нобелівський лауреат не скаже: ось вам українська альтернатива того, того й того «щупальця». Бо альтернативою Джеймсу Бонду може бути хіба Людина-Павук. І зовсім не персонаж літератури потоку свідомості.
Що у нас широко розходиться всередині України?
Який зразок масової культури, замішаний на питомо українському контексті?
В`ятрович, думаю, мав на увазі це.
Андрій Кокотюха
