Продовжую дивуватися точності відчуттів і характеристик молодого Леся Танюка… Наразі це далекий 1969 рік. І Танюк пише про Володимира Яворівського…
«… То що ж таки в ньому набухає, дурне чи гарне? … Проте хлопці жаліються, що молоде-молоде, а починає мати два тони для розмови — один для начальства, інший — з колегами. Яким же тоном Володя може блягузкати з Григором, який такі речі відчуває дуже тонко? (це реакція на фразу з листа Яворівського до Танюка: «Вчора проводив Гриця Тютюнника, довго блягузали про тебе» – В.Ч.). Напевне ж їхня бляга мала тривати за добрячою чаркою, інакше б вони все-таки розмовляли, а не діалектично блягузкали»
(запис у щоденнику від 10 червня 1969 року)
Танюк відчув точно двоїстість натури Яворівського, який і зараз говорить гарні патріотичні речі, а за ними — негарні і непатріотичні дільця.
Цікавою була його обмовка на святкуванні 30- річчя Народного Руху. Виявляється, Яворівський дуже боявся, що політв’язні вкажуть пальцем на пристосуванців, серед яких Яворівський був помітним «блягузкалом».
Та Левко Лук’яненко його заспокоїв — мовляв, я своїм наказав, щоб цю тему не зачіпали, бо наша мета — не розборки, а вільна Україна…
Василь Чепурний
