Познайомилася з творчістю письменниці з Ірландії, якій лише 30 років. Зветься вона Саллі Руні. Прочитала роман «Нормальні люди». Думаю, хтось скаже – роман надто простенький. Стилістично це мінімалізм, наративна модель — переказ розмов, що подаються в хронологічному порядку на тлі буденщини, що не рутина, а випробування персонажа як особистості.
Історія дорослішання хлопця і дівчини, що є коханцями, історія пізнання, що таке любов, зокрема ідеться про момент підпорядкування, бо не тільки в парі, а і в родині хтось завжди когось любить більше. І той, хто 
любить більше, може легко стати жертвою, бо нормальні люди часто не витримують спокуси, використовують свою владу над іншим так, як і диктатори використовують її щодо суспільства.
Роман мені сподобався.
Хочу прочитати останній твір Руні «Прекрасний світ, в якому ти живеш». Хоча Саллі начебто називає себе марксисткою, я марксизму в її романі не помітила — хіба що приятель героїні пропонує їй прочитати «Маніфест комуністичної партії».
Цікаво описано Триніті-коледж — які ж усе-таки в Ірландії небайдужі студенти, до всього їм є діло, їх хвилює сектор Гази, їх хвилює, що мистці можуть володіти досконалою мистецькою формою, але абсолютно не здатні розрізняти, де добро, а де зло, вони самі редагують і видають свій журнал, а не з намови куратора.
Люблю читати зовсім молодих, бо коли розумію їх, то ще відчуваю свою причетність до життя. Не знаю, яка Руні марксистка, але вона – моралістка, і думає про справедливість.
Роксана Харчук
