Культура

Ті, що «внє палітікі»

Нещодавно мав дискусію з приводу адекватності проведення концерту московської мумії Люби Успєнської в Одеському театрі опери та балету. Я вважаю, що це неприпустимо, всьому мають бути межі…

Люба з «кабріолетом» в Опері – це як президент Зеленський (от же ж ріже вухо, досі). Ніби й можливо, більше того, тепер це наша реальність, але якось воно дуже сумно…

Співрозмовник, тридцятирічний мешканець Одеси, заявив, що це нормально, бо на мумію прийдуть багато поціновувачів «таланту» і театр заробить значні кошти.

Також ми зачепили загальну тему виступів росіян в Україні. Я вважаю, що «корисних російських артистів не буває – шкідливі всі, і так звані «хороші» ще небезпечніші, ніж так звані «погані», бо першим вкорінення власної культури і, відповідно, продовження справи «обрусєнія края», вдається навіть краще. Культура – це зброя. Російська культура в усіх своїх проявах для України шкідлива. Її потрібно позбуватися.

А от співрозмовник заявив: «творчість поза політикою».

І тут я подумав, що ще років сім тому ставився до цього «творчість поза політикою» цілком нейтрально, не надаючи йому належного забарвлення, потім прийшло усвідомлення, що за цими словами часто ховаються негідники, а тепер моє ставлення до нього різко негативне!

Щоразу, коли в Україну везуть московських «гастрольорів», лунає оте блюзнірське: «творчість поза політикою». Так само говорять щоразу, коли наші «пающіє малороси» їдуть до Московії. Майже всі вони «внє палітікі». Хтось, звісно, чітко позиціонує себе як рашиста. І от до таких я навіть маю певну повагу! Вони кращі, ніж «внє палітікі».

Ну, справді: не подобається, хочеться більше заробляти, плювати тобі на ту Україну? – так збирай манатки і пиз**й на «духовную родіну», тільки з кінцями!

Насправді, коли музиканти створюють і виконують україномовні композиції – це вже політика. Коли людина пише в соцмережі про соціум, в якому живе – це політика. Навіть коли я в Одесі просто виходжу на вулицю і щось там говорю – теж починається політика (в моєму випадку ці прояви часто буквальні).

Серед українських музикантів, письменників, режисерів, акторів мені цікаві виключно люди, які мають чітку українську позицію! На жаль, таких не так вже й багато. Але, як на мене, це важливо!

Сидіти в залі і дивитися на якогось незрозумілого чи тупого ватного артіста, виправдовуючи своє перебування в тому місці тим, що «творчість поза політикою» — то те саме, що бути блазнем. То неповага до самого себе.

Отаке воно з тією Любою-Любонькою, яку хтось дуже хоче цілувати в губоньки…

Сергій Бригар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.