Культура

Тьмяне кіно про яскравого Бові

Після шаленого успіху «Богемної рапсодії», кінострічки про гурт «Queen» та співака Фредді Мерк’юрі, яка монетизувалася емоціями у глядацьких серцях і великими грішми в кишенях голлівудських продюсерів, жадібні боси кіноринку пристали до простої думки: потрібно більше фільмів про рок-музикантів, котрі вже у засвітах або за крок до них…

За «Рапсодією» з’явився фільм «Бруд» про музичний гурт «Motley Crue», а потім і «Рокетмен» про кар’єру Елтона Джона. Кіноісторія Девіда Бові теж аж просилася до цього списку: трагічна і раптова смерть одного з найяскравіших музикантів світу підігрівала інтерес заповзятливих продюсерів…

Фільм «Девід Бові: Історія людини з зірок» настільки ліниво зроблений і суперечливий у деталях, що, здається, сам музикант це передбачав, коли завбачливо не дозволяв і не надавав жодних прав знімати кіно про своє життя і творчість. Саме та обставина породила парадокс: у кінострічці не звучить жодної пісні самого Бові. Натомість особистість культового музиканта кінотворці вирішили показати через інцидент з його біографії, завдяки якому, власне, і з’явився кінообраз Зіггі Стардаста. Прем’єрний показ стрічки відбувся минулого жовтня в Італії. А у світовому прокаті вона від початку цього року.

… 24-річний Бові 1971 року вирушає в концертне турне Сполученими Штатами. Дорогою відповідає на запитання журналіста… Мета режисера видається благородною: простежити еволюцію таланту рокера. Майбутня зірка Стардаст (у перекладі «зоряний пил») шукає спосіб подати себе публіці, не дратуючи шанувальників. Можна сказати, це справді історія становлення. Своєрідного: на початку це сором’язливий британський артист, а згодом «прибулець» і рок-зірка.

Звісно, Зіггі Стардаст – образ збірний, це такий собі продукт колективної творчості. В ньому поєднано і сценічні витівки Іггі Попа, і японський дизайн, і творчість Енді Уорхола, і ще безліч всякого. Ідеї Бові тих років мали б отримати ясніший напрям. У фільмі ж музикант одразу постає видатним, бо він, бач, від народження – геній.

На думку більшості критиків, зводити таку велику кількість задумів і натхнень до приречення долі, ще й подавати це в контексті однієї короткої поїздки з неприємним і нервовим журналістом – на вигляд вкрай недоречно і непереконливо. Навіть у драматичних сценах це таки нудно і мляво.

Акторська гра теж не захоплює. Джонні Флінн в ролі Бові – геть не відтворює героя, котрого ми добре знаємо. Актор старається, намагається «підлаштувати» голос, його перука навіть схожа на нехитрі зразки рок-сцени 70-х, проте цей явно бутафорський антураж лише шкодить: здешевлює образ, заважає пристрастям.

Найбільшою проблемою «Історії людини з зірок» є музика. Як я вже згадувала, творці фільму не мали юридичного права використовувати пісні Бові. І щоб обійти ці заборони, вдалися до ерзацприйомів: кавер-версій, стилізації музики 1970-х. Однак з Бові це не працює: його стиль дуже самобутній, тому навіть кавер на «The Man Who Sold the World» звучить відверто фальшиво.

Все це в сукупності вадить фільмові.
Це не захоплююча історія мегазірки, це швидше за все переосмислення особистості музиканта (як і його сценічних образів Зіггі Стардаста та виснаженого Білого Герцога), але – вульгарне, перебільшене, таке, що не викликає і найменших емоцій.

Кінопроєкт, створений без схвалення сім’ї Бові, який викликав відверту критику друзів музиканта, ясна річ, і у фанатів не збурив нічого, крім обурення. Вражаюче, але це справді нудний і неяскравий фільм про яскравого Девіда Бові. І духовно далекий як від інших кінострічок про музикантів (на кшталт «Рокетмена»), так і від реальної постаті славетного рок-музиканта Девіда «Бові» Джонса.

Єлизавета Зайченко,
студентка Інституту журналістики
Київського університету імені Бориса Грінченка,
«ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.