Друзі, просив би всіх охочих прочитати цей запис до кінця. Щойно приїхав додому. У моїх книжок за крайній рік появилося немало нових читачів. Як ви знаєте, два романи із моєї, як називаю, «трилогії», тобто про Григора Тютюнника «Місяцю, місяцю», Івана Франка «Руки і сльози» цього року весною дійшли до фіналу Шевченківської премії…
Буквально щойно, в грудні, потрапив до коротких списків премії BBC роман про Євгена Чикаленка «Пан»… Ні однієї, ні іншої премії мої романи не отримали. Не оцінюю роботу компетентного журі…
Я лише хотів нагадати своїм читачам, саме після цих двох номінацій, про відносність усіляких літературних премій. Міг би наводити силу-силенну прикладів. Тому найліпше, що можете зробити ви, дорогі читачі і підписники мого ютуб-каналу «Письменник про письменників», це купувати мою «трилогію» та інші книжки, дарувати ці книжки тим, хто не знає про них, але може бути їхнім потенційним читачем. Також підтримуйте, будь ласка, донатами мій ютуб-канал «Письменник про письменників», який дуже потребує такої підтримки.
Щиро та сердечно дякую всім, хто вболіває за моє літературне життя. Таке вболівання по-справжньому зворушує. Без читачів своїх книжок я лише, як писав поет з іншого приводу, «порох і дим, розвіяний в полі вітрами». Із вами, дорогі, я продовжую писати запотребовані романи.
Зараз, наприклад, це роман про Олександра Довженка, де я зіткнувся із новими парадоксами і для написання якого буде потрібно хоча би два роки…
Степан Процюк
