Свій читальний 2024 рік я розпочала знаковою для мене книжкою. Це новий роман корифея української літератури Дмитра Кешелі «Доживемо до зеленої травички», що зовсім недавно побачив світ у видавництві «Тimpani». Волею долі мені випала честь написати передмову до цієї книжки. Тож з легкої руки автора та видавця тепер і моє імʼя вписане до цього фоліанта.
Так, книга справді гідна такої назви, бо і формат друку, і зовнішній вигляд та внутрішнє наповнення відповідають цьому визначенню. 450 сторінок неповторного кешелівського письма загорнутого в красиву обкладинку, органічно ілюстровану роботою художника Тараса Данилича – така книжка може бути чудовим подарунком кожному книголюбу та окрасою будь-якої бібліотеки.
Зізнаюся чесно, коли я несподівано отримала пропозицію написати передмову до майбутньої книги пана Дмитра, то дуже хвилювалася. Адже це велика відповідальність писати про твір такого поважного майстра слова. Та найбільше мене непокоїло, як сприйме написане мною автор. Але мої хвилювання були марними, 
Дмитро Михайлович був задоволений текстом і мені наче камінь з душі впав. І ось сьогодні, після того, як прочитала книжку від першої до останньої сторінки, я можу написати вже і її повноцінний огляд.
«Доживемо до зеленої травички» – це по суті сиквел славнозвісного роману «Родаки». Ми знову маємо змогу зустрітися з головним оповідачем закарпатської саги – маленьким шибайголовою Митриком, його бабою Марькою на прізвисько Фіскарошка та дідом Мішком, якого усі звуть Соломоном. Всі вони й далі творять закарпатську швейкіаду, у якій надзвичайно тонко переплелися народний гумор, сатира, комедія, фантасмагорія із високою поезією, глибокою філософією і людською драмою. Ці розповіді, які Дмитро Кешеля вклав в уста малого Митрика, на перший погляд, прості й невигадливі, але у них закладена велика людська мудрість. А ще вони просякнуті величезною любов’ю й добротою та несуть в собі глибинну суть перемоги добра над злом, любові над ненавистю, вічного над скороминущим. Вони викликають в читача солодкий трем розчулення і теплоти.
Основні дійства твору відбуваються в екзотичному присілку зі співучою назвою Небесі, що розкинулося біля підніжжя гори Ловачки. Тут навіть час тече по-своєму і має запах та колір, тут мешкають дивовижні люди, які ногами міцно вкорінені у рідну землю, проте думками й мріями живуть на небесах. Дія відбувається в повоєнні часи, коли Закарпаття було «визволене» совєтами й не було на то ради. Аби вижити, людям доводилося пристосовуватись до реалій і лише почуття гумору могло допомогти їм не втратити здорового глузду та людської гідності. Тож на сторінках книжки читач знайде багато смішного та сумного водночас.
Автор означив свій твір, як роман-чотирилисник. Насамперед тому, що він складений з чотирьох частин, кожна з яких має свій характер та тональність. Але в цьому є й особливий символізм. Адже чотирилисник конюшини приносить удачу тому, хто його знайде, а кожна з пелюсток символізує головні прагнення людського буття: надію, віру, любов та успіх. І саме в такій послідовності кожна з цих цінностей стала умовним епіграфом чотирьох частин роману.
Дмитро Кешеля дуже любить рідну землю і тому лейтмотив, який ненав’язливо звучить у всіх його творах, це думка про те, що у світі, в який приходимо із першим криком і відходимо з останнім зітханням, немає провінції й провінціалів. Для кожної людини центр світу і навіть Всесвіту там, де вона народилася, живе і де захована її пуповина.
Роман «Доживемо до зеленої травички» автор присвятив світлій памʼяті своїх бабусь і дідусів, без яких, як він каже, не було б його як письменника, а відтак і цієї книги. Бо насправді і роман «Родаки», і його продовження – «Доживемо до зеленої травички» значною мірою є творами автобіографічними, в яких проявилася величезна любов Дмитра Кешелі до своїх рідних та до землі своїх предків.
Мова творів Дмитра Кешелі – це щось особливе і неповторне! Тут можна смакувати кожне речення, кожне слово. Його образи, метафори, символи глибокі та самобутні. Поєднання смішного з сумним, чорного з білим, фантастичного з реальним робить книги Кешелі особливими й саме це забезпечує йому велику любов та прихильність читачів.
Дмитро Кешеля володіє унікальним даром передавати на письмі дух рідного Закарпаття. Своє натхнення він черпає з землі, на якій живе і працює. Виноград, вирощений власними руками біля підніжжя гори Ловачки, він перетворює у неповторне вино, а слово, яке все життя черпає у свого народу – перетворює на чудові книги.
«Дожити б ще хоч раз до зеленої травички» – так завше говорили старші люди, коли наступала глибока осінь, а попереду була довга і сувора зима. Фраза ця дуже символічна. Вона висловлює сподівання на ще одну можливість насолодитися життям, відчути тепло і красу навколишнього світу. Це надія на добре і світле майбутнє, яке неодмінно має настати. В сьогоднішніх реаліях ці слова набувають особливого сенсу та актуальності.
Тож наостанок хочу подякувати Дмитру Михайловичу за життєву науку! Нехай Бог дарує йому ще багато плідних років у його тихому і затишному раю! Нехай дивовижна природа, серед якої він живе, додає йому натхнення до творчості та наснаги до життя! А читачам цієї книжки зичу почерпнути з неї всю ту велику мудрість, яку родаки передали у спадок хлопцеві з маленького присілка Небесі і яку він несе в люди вже не один десяток років.
Галина Новосад
