На початку ХХ століття актуальним був соціально-філософський єсей іспанського філософа Госе Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», присвячений культурній кризі Європи, що стала наслідком виникнення масового суспільства, яке почало відбирати вплив у аристократії. На сьогодні такою актуальною є книга американського соціального філософа та історика культури, професора історії Кристофера Леша “Повстання еліт і зрада демократії”.
Американський вчений розвиває ідеї свого іспанського попередника, який описав культурно-антропологічні типи «людини еліти» та «людини маси», але констатує, що в нинішніх правлячих структурах домінують представники саме другого типу, яке є найболючішою проблемою американського (та й не тільки) 
суспільства. І це проявляється як в об’єктивних моментах (розрив у доходах, способів життя), так і в принципово різному розумінні інтересів і цілей суспільства.
Стисло.
Леш пояснює, чому тепер елітам більшості країн немає діла до свого народу. У минулі століття панівні класи були вкорінені в своїх країнах, відчували свій зв’язок. Тепер це йде в минуле. Ринок, на якому діють сьогоднішні еліти – глобальний. Він існує поверх державних кордонів, і ці еліти стурбовані станом всієї системи в цілому, а не її окремими частинами, тобто країнами. Тому їх лояльність, перш за все, глобальна, а не національна.
Ці еліти заробляють гроші завдяки доступу до інформації та її маніпулюванням серед мас. Аристократичні титули і старі заслуги сьогодні мало що означають – на відміну від вкорінених в своїх країнах представників еліт старого типу, вони всім зобов’язані тільки собі.
Тобто нікому нічого не винні, – у них немає жодних зобов’язань ані перед минулим, ані перед майбутнім. За Лашем, «в безмежній світовій економіці гроші втратили свій зв’язок з національністю…» І ці сьогоднішні «господарі життя» і є нині головною загрозою західної цивілізації, яку розчиняють в аморфному глобалізмі.
Вони просто відвертаються від потреб власних країн, якщо це не стосується престижних місць їх проживання. Тому офіційні політики висувають на перший план несуттєві питання. А публічні дискусії мають мало спільного з позиціями звичайних людей. Тому офіційна політична риторика намагається швидше затуманити проблеми, ніж чітко позначити їх.
Маси ж будучи фактично виключеними з громадської дискусії на підставі їх необізнаності не бачать користі в інформації, яку їм нав’язують в такій величезній кількості. Більш того, «більшість людей не мають спонукального мотиву до оволодіння знаннями».
Леш зазначає: «Якщо ми зуміємо подолати псевдополяризацію, що нині нав‘язується ґендерною та расовою політикою, ми виявимо, що справжні відмінності, як і раніше, залишаються класовими».
Зазначені К. Лешем проблеми притаманні не тільки американському суспільству, а й цілком можуть бути застосовні до українського суспільства. В першу чергу це стосується культурної деградації політичного класу, що в наших умовах набуває гіпертрофованих масштабів. А втім, почитайте Кристофера Леша. Госе Ортеґу-і-Ґассета – також.
Сергій Чаплигін
