Культура

Вісьолєнькоє, у хорошому темпоритмє…

Незліченні багатства українського музичного фольклору (пісні, думи, інструментальні традиції) нині перебувають у стані активного забування: якщо десь хтось і використовує мізерну їх частину, то найчастіше без розуміння або з свідомим наміром спотворити й поглузувати.

І то навіть без злого умислу, а з благородних комерційних міркувань: народ потребує вісьолєнького, і то в хорошем темпоритмє!

І кожен, хто добре вміє грати або співати, робить це за гроші, заради грошей або хоча б у надії на гроші.

Музичні технології тепер сягли таких запаморочливих висот, що досить навчитись відрізняти одну восьму від чвертки – і ти вже можеш щодня продукувати нову пісню, а то й дві.

Все одно ніхто не відрізнить їх ні від суворої автентики, ні від сонячного Моцарта, а в ФБ завжди знайдеться два-три десятки друзів, які підтвердять, що пісня нова, унікальна, пронизливо-щемлива, неповторна й незабутня; дехто навіть перетягне її адресу на свою сторінку.

На цьому віко над піснею навіки зачиняється, але це не страшно: «композитор» уже живе-палає завтрашньою ще новішою піснею.

І нехай мене хтось переконає, що це погано або неправильно.

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.