Учора був День українського журналіста!
Про що я, журналіст, думаю?
Передовсім, про наші чорноземи… Як їх з допомогою, передовсім журналістів, спробують роздеребанити так само, як колись вітчизняну економіку роздеребанили.
Нині дискусія: так продавати землю, чи ні?!
Може референдум проведемо, може симпозіум, круглий чи квадратний столи?…
Не треба, благаю! Ні одного, ні другого, ні третього…
Не напускайте туману! Огляньтеся довкола, придивіться до успішних країн, де земля в руках тих, у чиїх вона по закону має бути — своїх руках! Придивіться хоча б до найближчих поляків і СКОПІЮЙТЕ те, що підтвердило свою живучіть та ефективність!
Тупо скопіюйте, один в один! І нічого більше не вигадуйте!
Отоді й побачимо, як українська земля здобуде не десяток псевдогосподарів, які на неї й ногою не ступлять жодного разу, а сотні тисяч справжніх українських хазяїв, які вже от цю конкретну, СВОЮ землю, вбережуть від згуби, захищатимуть, коли треба, усіма родинами, до останньої краплі крові! От вам — найвища міра національної безпеки та оборони!
Ото ж, братове журналісти, допоможемо по-людськи розважливо, економічно вигідно, суспільно-відповідально поступити з нашими чорноземами. Тоді Україна буде вічною! А ми вправі будемо гордитися своєю професією…
… Такі мої думки в День журналіста.
