Що б там про нього не казали, але я Зеленського люблю. І бажаю йому добра. Тобто — не стати президентом. Бо ж кріпатура — то вбивча сила!
Якщо без підготовки підхопитись вантажити вагона — буде кріпатура на м’язах — не сісти/підвестися, ні щось підняти. Якщо без підготовки взятися керувати державою — матимеш кріпатуру мозку.
Скоро почнеш плулатися у незвичних термінах, поняттях. Мозок не встигатиме вбирати нове. Гальмуватимеш. Втратиш сон. Почнеться нервове виснаження. Хотітимеш постійного усамітнення.
На публіці читатимеш з папірця. І все одне плутатимешся. Станеш посміховиськом. Скоро дізнаєшся про це. Страждатимеш. Замкнешся. Підсядеш на коньяк, чи ще щось. Тебе ховатимуть від народу. Зрештою, місяць-два такого катування — і ти остаточно припиниш спроби щось розуміти й на чомусь знатися.
І весь цей час триватиме запекла підкилимна боротьба за доступ до твого кабінету і тіла. Клани рватимуть тебе. Ти пустиш себе за течією. Підписуватимеш, не читаючи — що піднесуть і що підсунуть.
Із допущених до тіла скоро виокремиться хтось один — такий собі регент. Він боронитиме твою тушку від решти. Це буде злочинаць номер один. Він це знатиме.
І знатиме, що прийде час, коли проти нього об’єднаються, повалять і битимуть ногами. І щоб цього уникнути, йому треба буде тихо зникнути під час вибуху. Що за вибух? Ну, ймовірно то буде твоя автокатастрофа, чи інфаркт/інсульт… Кінці у воду…
Про країну і народ, про долю кожного і нашу спільну долю навіть не кажу…
Ні, Зеленського я таки люблю, і не бажаю йому злого.
Хай лишається на сцені.
Вадим Петрасюк
