Політика

Пішов…

Сказати б, що одмучився?
Не знаю. Безбаш, бездоріжжя його останніх років стало для нього прокляттям фортуни, якої він так хтиво домагався.

Воно, зрозуміло, «не судіть…».
Воно, звісно, «хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?», але тут…

Намолов, ще й нашеретував такого, що спаси й помилуй.
Хтось, проте, може, й згадає добрим словом — бо таки не може ж бути, щоб не лишив по собі чоловік бодай сколини добра.

Але в пам’яті дуже багатьох (а вона ж така, що не об’їдеш і не перебредеш) залишиться він таким собі homo mensura часів безстидного рвацтва й хапужництва чи то пак нагромадження капіталу, домінування безчестя і безсоромності, часів діляг, які враз стали «хазяівамі жизні», «місцевими самодержцями», претворивши економіку на дерибан, політику — на політихамство, а моральні принцими — на гнучкошийство і відділ продажу.

Знецінивши для себе істинні цінності заради лакомства, він почав сито вмирати щонайменше кілька десятиліть тому.

Єдиним правосуддям, схоже, вибрав Мамону, бажаючи для себе раю земного. Але рештки піску в його життєвому годиннику сьогодні одним махом висипав у тлін Усеправедний Судія.

Петрові Мельнику було 61.
У скрижалях історії він таки залишиться тьмяною подряпиною, «скандальним екс-ректором Податкової академії».

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.