Сказати б, що одмучився?
Не знаю. Безбаш, бездоріжжя його останніх років стало для нього прокляттям фортуни, якої він так хтиво домагався.
Воно, зрозуміло, «не судіть…».
Воно, звісно, «хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?», але тут…
Намолов, ще й нашеретував такого, що спаси й помилуй.
Хтось, проте, може, й згадає добрим словом — бо таки не може ж бути, щоб не лишив по собі чоловік бодай сколини добра.
Але в пам’яті дуже багатьох (а вона ж така, що не об’їдеш і не перебредеш) залишиться він таким собі homo mensura часів безстидного рвацтва й хапужництва чи то пак нагромадження капіталу, домінування безчестя і безсоромності, часів діляг, які враз стали «хазяівамі жизні», «місцевими самодержцями», претворивши економіку на дерибан, політику — на політихамство, а моральні принцими — на гнучкошийство і відділ продажу.
Знецінивши для себе істинні цінності заради лакомства, він почав сито вмирати щонайменше кілька десятиліть тому.
Єдиним правосуддям, схоже, вибрав Мамону, бажаючи для себе раю земного. Але рештки піску в його життєвому годиннику сьогодні одним махом висипав у тлін Усеправедний Судія.
Петрові Мельнику було 61.
У скрижалях історії він таки залишиться тьмяною подряпиною, «скандальним екс-ректором Податкової академії».
Валерій Ясиновський
