«Нормальній людині з іншої країни не може вкластися в голові, як це можна любити свою країну мовою колонізатора, окупанта, ґвалтівника, як можна проміняти сад високої культури на дике поле зі свистом та гиканням, як можна зневажати культуру минулого і дозволяти неосвіченим вандалам руйнувати пам’ятки архітектури?!», — дивується Галина Пагутяк.
Постійно читаю, чую, бачу, як мої співвітчизники виголошують, мовляв, москвомовні українці, як і українськомовні віддають найдорожче – своє життя за Україну! Це справді факт, поза сумнівом. Справа в іншому – українськомовні і москвомовні українці мають різне бачення майбутнього України/Украіни.
Перші називають себе українцями і хотіли би мати україномовну Україну, з українськими традиціями, звичаями, піснями, героями і реліквіями, з проукраїнською історією, з УНР і ЗУНР, з ОУН і УПА, де немає місця героїзації радянського періоду, без Московського Патріархату. Україну з Мазепою і Петлюрою, Бандерою і Коновальцем, «Тризубим Стасом» і «Антитілами».
Інші, що називають себе укрАінцамі, хотіли би мати москвомовну УкраІну, з радянськими героями, москвомовними співаками, поетами і письменниками, радянськими і москвомовними піснями і фільмами, з історією, в якій більше акцентується увага на українсько-радянському періоді, з москвомовною церквою. Україну з Булгаковим і Гоголем, Висоцьким і Галичем, Манатіком і Іваном Дорном.
Звичайно, це дуже груба дихотомія, тому що це не математика і немає чистих типів. У представників першої групи можуть бути елементи, які характерні для другої і навпаки.
Звичайно у них є і спільне:
— усвідомлення себе громадянами України;
— відчуття себе відмінними від московитів;
— пошана до державної символіки: герба, прапора, гімну;
— пошана до українського національного одягу – вишиванки;
— усвідомлення себе нащадками Запорозької Січі, козаччини;
— пошана до особистої свободи, свободи вибору і демократії;
— ненависть до Путіна;
— усвідомлення себе приналежними до європейської цивілізації.
Та все ж.
П’ятий рік триває московсько-українська війна, московська мова – мова агресора, а москвомовні українці так і не перейшли на українську. Що ще може бути кращим індикатором, ніж війна? На жаль, це є однозначним свідченням того, що москвомовні українці свій свідомий вибір зробили в бік формування окремого москвомовного етносу, відмінного як від московитів, так і від українців.
Зажаючи на те, що у нас українець, це з одного боку належність до української нації, а з іншого громадянин України – настав логічний момент ухвалити нелегке, але необхідне рішення і присвоїти москвомовним укрАінцам власну назву.
У особистому спілкуванні, та й під час обміну думками в соціальних мережах більшість людей неофіційно цю групу називає малоросами. Мабуть, це таки найкраща назва для них і її доцільно вживати більш широко.
P.S.
Інформація для роздумів з історії Канади: у американсько-канадській війні 1812-1814 років канадські індійці спільно з англо- і франкоканадцями відстояли незалежність Канади від США. А хто мені скаже, де вони зараз, ті канадські індійці? Так що «нє обольщайтєсь» друзі…
Ростислав Твердоступ
