Непарадних фоток з Північної Кореї практично немає в інтернеті. Країна не тільки відгороджена від світової мережі, але й фотозйомка простими громадянами навіть буденних сцен під суворим контролем агентів міністерства внутрішньої безпеки… Це країна, де триває сталінський експеримент по виведенню нової породи людей: все населення вміє читати і писати. Але тільки те, що відповідає настановам і вимогам правлячої з 1945 року Трудової партії.
Люди працюють фактично за методикою винахідника ГУЛАГУ Нафталія Френкеля — труд за харчі. Хронічне недоїдання північних корейців призвело до того, що однокровні брати на Півдні в середньому на 15-20 сантиметрів мають вищий зріст.
Націонал-соціалістична ідеологія чучхе — прикриття для майже 90-річної сімейної диктатури Кімів. Вождь вирішує буквально все: від питань виробництва ракет до розмірів подушок у спальнях-клітках.
У 80-х мені довелося рік жити в інтернаціональному гуртожитку зі студентами з Пхеньяна. У 18-19 років це вже були закоренілі догматики-кімівці, сексоти, карʼєристи і суто стадні істоти — по команді чергового вставали, по команді лягали спати, продукти отримували додаткові в консульстві КНДР, залежно від рівня успішності в навчанні. Найкращі носили годинники, особисто підписані товаришем Кім Ір Сеном.
Корейці якось заскочили нас на тому, що ми реготали над дебільними пропагандистськими текстами з журналу “Корея сегодня” — решта півроку пройшла в атмосфері демаркації кімнати на два непримиренні ідеологічно світи: сталінсько-кімівський і пофігістсько-брєжнєвський.
За природнім інтелектом — це дуже розумні, хитрі і лицемірні люди. Якщо вони в листопаді опиняться в Україні на боці окупантів – уже зараз слід готувати пропагандистські листівки із закликом-інструкціями про перехід до нас у полон – російську вони всі добре знають зі школи. Їх можна буде обмінювати на додаткову зброю з Південної Кореї, бо для мільйонів вʼязнів «кімівського раю» – це і є мрія всього їхнього життя, а для Сеула — це додаткове джерело інформації і контпропаганди.
Віктор Лешик
P.S.
На щастя, не довелося жити у тому гуртожитку з північними корейцями, бо у мене були інші “сусіди” — африканські. Але бачив наживо худющих, одягнених в однакові однострої студентів зі значками Кім Ір Сена на лацканах піджаків. Сприймав їх як якихось “тонтон-манкутів”.
Григорій Южда
Це як стадо корів для горожанина. Але коли ближче їх пізнаєш – видно вони також досить різні: і сентиментальні, і замкнуті; працьовиті і ліниві; є і любителі попліткувати, і нишком від своїх дуже цікавилися всім західним від джинсів до грамплатівок…
Віктор Лешик
