Отже, дві православні церкви — союзниці Москви делікатно промовчали у відповідь на волання митрополита Онуфрія (Березовського) проти надання українській церкві автокефалії.
Щоправда, Сербська церква висловила співчуття «гнаній церкві» (це філія РПЦ – гнана (?!!), якій Кучма і його вихованці повіддавали все, що й не можна — скажімо, Спаський собор у Чернігові 12 століття).
А Польська церква заявила про вірність канонам — теж логічно, адже Вселенського патріарха ще ніхто в антиканонічних діях не звинуватив, крім борців з екуменізмом. Та й Томос 1924 року про надання автокефалії православним полякам, якшо шо — процитуємо, де йдеться про неканонічність приєднання Київської митрополії до Московії…
Зате Сербська «надулася» на Болгарську за те, що остання готова визнати Македонську церкву, проголошену ще 1967 року.
Плюс московський патріарх Кіріл (Гундяєв) за російським звичаєм насвинячив під час свого візиту в Болгарію, що аж болгарський урядовець мусив нагадувати про сигаретний бізнес Кіріла…
Та ще й Румунська церква чимось не догодила сербським церковним імперіалістам… Так і гляди, що румуни повторять хорватський лозунг – «Срби — на врби!» (типу нашого – «Москаляку — на гілляку!»).
Таким чином, маємо двох союзників — Болгарську і Румунську церкви та двох, що промовчать у відповідь на патріарший Томос — Польську і Сербську. Хоча й з дулями під рясами…
На роздоріжжі – Грузинська церква: і патріарх Ілія II — вихованець московських кагебешних шкіл, і хочеться зберегти фіктивну присутність на окупованих Росією абхазьких та осетинських землях…
Але й Грузинська церква відкрито проти Вселенського патріарха не піде… «За» мають бути прогрецькі церкви — Елладська, Албанська, Кіпрська…
Хоча, власне, це й не так важливо — Вселенський патріарх схвалення інших церков для підписання Томосу про українську автокефалію не потребує. Нагадаю — йдеться про де-юре визнання нашої церковної самостійності, бо де-факто воно й так давно вже є.
Василь Чепурний
