Вагончик з нашими надіями на дозвіл ударів по росії переставляють на колію Вашингтон-Рамштайн. Там скоро, вже 12 жовтня, відбудеться засідання країн-учасниць допомоги Україні. Саміт на рівні глав держав. Це властивий команді Байдена стиль – не ухвалювати осібних від партнерів стратегічних рішень. Все має бути консенсусно.
У оптимістичних дитячих казочках ця форма ухвалення рішення дуже гарно виглядає. Але не в реальності.
Демократи завжди були порівняно з республіканцями проти активних дій за кордоном — їхні політтехнологи підібрані у такий спосіб, щоб постійно доводити виборцям: все можна вирішити через дипломатію. Звісно, що це ілюзія. І це вкрай небезпечна для сьогоднішнього світу ілюзія.
Вчорашній дипломат і багаторічний посол США в Москві Уільям Бернс, котрий очолює ЦРУ, є провідником саме такої ідеології: він під мікроскопом розглядає ризики від рішення щодо глибоких ударів по російських тилових обʼєктах і підтягує телескоп, щоб побачити плюси дипломатії.
На сьогодні в США, окрім ЦРУ, є ще 16 (!!!) профільних розвідувальних служб: від фінансової до енергетичної, від ФБР до NSA (захист інформації). 17 офіційних розвідувальних організацій!!! І кожному керівникові конкретної служби легше написати “мудрий висновок”: ризики значні, краще нічого не міняти. Бо в супербюрократизованому середовищі принцип “вчасно прикрити свій зад” – є головним.
Президент Дональд Трамп під час перебування у Білому домі демонстративно відмовлявся читати щоранковий Монблан папок із розвідданими. Це викликало обурення у розвідувального співтовариства США, яке всіляко хотіло довести що факап зі “зброєю масового знищення в Іраку” – це просто випадкова, а не системна помилка. Після цього факапа керівники розвідки стали ще обережнішими і ще більш перестрашеними. Так, ЦРУ на відміну від багатьох розвідок країн НАТО, точно спрогнозувало напад росії на Україну у 2022 році. Але розвідки роблять не тільки повідомлення, вони ще й резюмують-рекомендують вищому керівництву держави заходи щодо ситуації.
Очільник ЦРУ Уільям Бернс, наскільки можна судити по його публічному досʼє, опікшись на Іраку, практично постійно дає рекомендацію: загроза є, але вона має сама розсмоктатися… дипломатичним шляхом. Обережним і нерішучим політикам такі рекомендації якраз і треба -“вчасно прикрити свій зад”. Коли ж станеться черговий Перл-Гарбор чи 11 вересня, тоді ні Бернс, ні Байден уже будуть не при ділах. Хай віддуваються ті, хто на той час очолюватиме Америку.
Коли історики нескінченно сперечаються: чому загинула така могутня держава, як Рим, що ж там таке могло статися, щоб найсильніша армія світу програла варварам, я все більше схиляюся до висновку: іржа державної бюрократії може зжерти будь-яку країну…
Віктор Лешик
