…. Вчора Максимовичу виповнилося б 79… Незважаючи на свою популярність, офіційність, авторитет, Віктор Максимович Банніков був щирим, простим у спілкуванні, і тому ми, молодші за віком, сміливо могли називати його коротко — Максимович. Його футбольна велич відома, авторитет беззаперечний, адже саме його обрали першим президентом Федерації футболу України у 1991-му. Згадую його деякі суто людські моменти. Ми — я, Льоша Семененко, Коля і Лариса Рябови, частенько після матчів на Республіканському стадіоні заходили до готелю «Спорт», до кафе на 4-му поверсі «для обговорення ходу гри і трансляцій». І якщо за кілька столиків від нас був Максимович з своїми друзями–колегами, то він завжди виконував влучну передачу на наш стіл…
Офіціанти (два Валентини; Валєра Бугай по-доброму називав їх Валіки) приносили пляшку, як правило «Гетьмана», саме з такими словами: «Це вам пас від Віктора Максимовича…».
Свого часу я жив на Володимирській, на розі Саксаганського, вийшли на прогулянку з дружиною і малим… і раптом зупиняється машина біля офісу дитячо-юнацького футбольного клубу «Сталь» (Саксаганського, 44), виходять Максимович і його друг ще з юних літ на Житомирщині Льоня (Леонід Григорович) Кривицький. Хапають мене, дружину, малого, а у Льоні день народження (20 лютого), і: «йдемо з нами».
Як ми не намагалися відмовитися — це не реально. На прогулянку ми пішли години через дві — з купою подарунків. Зокрема, та куртка у мене ще діюча й нині, як тільки одягаю її — так і згадую і Максимовича, і Льоню Кривицького… Світла їм пам’ять…
А на фото — робочий момент. Телепрестайм в перерві одного з матчів збірної — я, Максимович і… Вадим Зіновійович, його бізнес-структура була тоді якимось спонсором…
P.S. Віктора Баннікова мені пощастило бачити в еволюції, його було з ким порівнювати — я ще з 1955 року «ходив на Динамо» і був у захваті від Олега Макарова! Віктор став гідною зміною Макарова! Фактично професійним воротарем він став саме завдяки Макарову. Був у нього іще один вчитель — Борис Разінський (в «Динамо» він грав лише один сезон, але то був голкіпер вищої кваліфікації!) — і Банніков перейняв у нього чимало голкіперських прийомів. «Динамо» того часу було командою справжніх лицарів. Тепер таких майже не побачиш. Брудна гра майже в кожному матчі (досить лише пригадати двобій з «Шахтарем», в якому Срна розквасив носи двом динамівцям (і навіть жовтої картки не отримав! В 50-60-х роках минулого століття грали на футбольному полі в футбол, а не в «регбі». І Банніков перейняв у динамівців стиль благородного спорту. Його полюбили не тільки болільники, а й усі динамівці. Наскільки щирими були його друзі по команді, може слугувати така ілюстрація: яскраву гру показало «Динамо» в півфінальних іграх зі «Спартаком». Тоді «екстра-таймів» не призначали. Перша гра закінчилася внічию – 0:0. І без передиху друга гра (два тайми по 45 хвилин) відбулася наступного дня. Віктор був справжнім героєм обох матчів! Динамо перемогло! І Олег Макаров сказав тоді так: «За ці два дні Віктор взяв більше м’ячів, ніж я за все життя!» Здавалося б — його конкурент, а тут — така щирість! Ось З КИМ ДІЛИВ СЛАВУ БАННІКОВ! Царство йому небесне!
