Суспільство

Богдан і Свєта

Жив колись у Конотопі на Зеленчаку Богдан. Мале таке, кумедне, на грушу гнилушку схоже, но понятно, шо тоже є*атьця хотіло. І раз пішов на «клєтку» і запала йому дівчина.

Він до неї і так, і так, а вона, понятно, ні в какую.
Ну, він настирний, після «клєтки» прослідкував, шо вона в Порту живе, в двадцять четвертому домі, звать її Свєта, і шо вона тільки переїхала, бо татко воєнний. Вопщім по суті щє малолєтка.

Но красіва ж, гадіна!!!
І Богдан вирішив, шо має вскружить їй голову, і потім буде в нього молода дружина. Може, ще й незайманою візьме.

Ну, і почав обхажувать.
Перестрівав, ромашки дарив, шо на городах рвав по дорозі з Зеленчака в Порт. Даже на гітарі грать намагався, поки дядя Міша з третього під’їзда не сказав, що ще один такий концерт і засуне йому інструмент в його світле майбутнє.

А вона — все ніяк.
Ну, він її в під’їзді раз перестрів, затис в кут і каже, тіпа, хвате голову морочить, кажи: да чи ні?

А та як завалує! Вибіг батько з другом, шо саме бухали вдома, як дали Богдану люлєй, шо єлє втік.

А зранку люди з дома на роботу виходить, а хтось перед під’їздом фігурно вис*ав напис «Свєта сучка», а про яку вже Свєту — точно непонятно, бо без фамілії.

Но Богдан більше в Порту не появлявся, а всім тим, що до цього розказував про любов, казав, шо Свєтка стєрва, бо красіва і про це знає. А друзі після того стали називать його собака-є*ака. І ржали.

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.