Від ранку – в країні «День тиші».
Тож комплекс фіксованих дій вихідного дня пішов шкереберть. Проте, моя розгубленість тривала не довго.
Ще до дев’ятої зателефонував знайомий та й запросив «на березовий сік» у село на свою «фазенду», яка виявилася прекрасним сучасним бунгало на схилі гори серед лісу. Я нагадав, що сьогодні ще й Теплий Олекса, на що товариш компетентно відгукнувся, що займемося і вуликами, і бджолами. Тобто: все буде, «як книжка пише».
Отже, в «День тиші» ми поїхали до тиші.
На місці так само компетентно відбувалися всі дії: доросла береза, південна сторона, достатня висота, трубочка з бузини, «промислова тара».
Поки ми займалися вуликами, а потім і борщем, у тару набралося майже два літри соку, який ми і скуштували, відцідивши попередньо від мурах.
Коли вже збиралися додому, я, глянувши на фантастичний краєвид, пригадавши чарівний весняний день, зрозумів засадниче обґрунтування свого рішення завтрашнього дня.
Власне, я зробив його ще на виборах у 2014 році: голосуватиму за того, з ким у мене є впевненість у всьому, що від мене не залежить, а решту питань – я вирішу сам.
Валентин Ткач
