Суспільство

Дон Кіхот суботнього дня…

На селі все просто, без лишніх контрастів. Як сонце — то перемога, а як дощ — то зрада…

Біля колишньої пристані, на березі Дніпра, чоловік варить уху в казанку. Йде дощ і уха вариться погано. Більше ніхто не прийшов, всупереч договорьонностям, бо дощ…

— Сцикуни! — каже чоловік. Зневажливо, але без злості…

Чоловік стає навпочіпки і нахиляється до вогню. Дме на дрова сильними губами. Дрова давно і стабільно намокли й погасли, тому їм пофіг, що на них дмуть…

На березі лежить вудка, недбало закинута у воду… Поплавок з гусиної пір’їни на дніпровім штилі задумався про вєчность…

— Піймав щось? — питаю в чоловіка.
— Ше нє, — каже чоловік, — не піймав. Х*й зна шо їй нада. Ні на кукурудзу, ні на червя, ні на хліб не клює. Вчора ловилась, а сьогодні не ловиться…

— Без риби погана уха буде, — кажу я йому.
— Да, трохи не то, — погоджується чоловік…

— Вина вип’єш? — питаю у нього.
— Да, — каже чоловік без зайвих емоцій. — Вип’ю…

Випиваємо. І мовчимо.
Йде дощ…

Потім я їду на Київ, а він лишається на березі Дніпра і варить уху. На негорящому вогні, без риби, яка не клює, сука, сьогодні…
Дон Кіхот суботнього дня Середньої Наддніпрянщини…

Віталій Чепинога

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.