Культура

Калганівка і сонет

На Київ нарешті упали рясні Божі сльози.
Повітря стало прозоре, легке і студене. Біля Золотих Воріт ми знайшли затишне і привітне місце.

В такий мокнявий день серед спекотного літа в охайному напівпідвалі все добре п’ється – і скляночка червоного вина від Вихтора з Одещини, і шкалик запашної зубрівки від Валєрія Кириловича, і калганівочка від Анатолія Яковича, яка помагає від усього…

Випито було… неприпустимо мало, більше — сказано…

— … Про нього тепер згадують усіляке, а я пам’ятаю як ми, перші рухівці, йшли вулицями ще столиці радянської України, і як перелякано на нас дивилися люди, а він – на чолі колони, а попереду – БТРи із совєцькими солдатами… І тоді я вперше, і саме з його вуст, почув: «Слава Україні!». От вам і пристосуванець… Багато з нас тоді, також уперше, виконали Гімн України. Погано виконали… Голоси наші тремтіли, запиналися.., — розказує Анатолій Якович.

— Зате зараз, після визначного Драча – пролом, — додає Валєрій Кирилович. — Дякувати Богу, є незрівнянна Ліна, є недосяжний Павличко. А то в сінях уже таке стовковисько орденоносних і олавреачених сватанців у літературні генії, так вони гарячково жданики глитають і від нетерплячки ганяють вітри — хоч стріху розшивай…

Тим часом Анатолій Якович дістає з торбинки папірець і читає…
Ні. Спочатку ми знову хильнули потрошку калганівочки, а вже потім Якович дістав папірець із торбинки…

СОНЕТ НА СМЕРТЬ ІВАНА ДРАЧА

Прокиньтеся Теліжинці вишневі,
Заворожіте біль в моїй душі.
Тополі, похиліться на межі,
В холодній спеці вечорів червневих.

Як важко хрест до вічності нести!
Щоби поставить на його могилі.
І де знайтись у тій незламній силі,
Щоб не упасти, витримать, дійти?!

Співайте, птиці, реквієм Івану.
Утішся, Україно, на журбі.
Він душу й тіло – все віддав тобі,
І тим за тебе піклуватись стане.
Тобі — його пісні й слова крилаті,
А нам – молитва про велику втрату.

Анатолій КОЛОША
21.06.2018 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.